11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


НЕ ДОВІРЯЙТЕ СТЕРЕОТИПАМ – ВІДВІДАЙТЕ УКРАЇНУ!
20.01.2005 12:51

 

НЕ ДОВІРЯЙТЕ СТЕРЕОТИПАМ – ВІДВІДАЙТЕ УКРАЇНУ!  

Один мій товариш розповів якось забавну байку – випадок із реального життя. Будучи в Німеччині, він запитав, виключно через власну зайву цікавість, одного з аборигенів: що той знає про Україну? Відповідь була чесною й невимушеною, як кришталево ясний розум західноевропейського обивателя: „Дві речі – Кличко і Чорнобиль”.

„Ну, що ж, – філософські резиґнував знайомий, – моя бабуся теж знає про Німеччину тільки дві речі: Гітлер і Капут!”

Тут ідеться не про географічні та етнографічні знання бабусі мого приятеля. Тут ідеться про стереотипи, які утворилися навколо нашої держави, яка як-не як є однією з найбільших у Европі країн. Можливості України в царині потенційного туризму всіх відтінків і на будь-які смаки є майже невичерпаними. Чи немає в Україні різноманітної природи – та такої, що в жодній „европі” не знайдеш? Чи немає цікавинок, вражаючих пам’ятників, химерних об’єктів? Чи немає де відпочити, де і з ким розважитися? Ні – все це є. Але, незважаючи на ці обставини, щорічно мільйони туристів з усієї земної кулі минають нашу країну, наче якусь білу пляму. Більше того – тисячі „своїх” громадян пруться за кордон, навіть не підозрюючи, що мають у себе під боком. А наслідки? Валютні потоки оминають Україну, гроші навпаки вивозяться в розреклямовані туристичні ареали Туреччини, Еспанії, Португалії, Греції, Канар, Таїлянду, тощо.

Посмію зруйнувати усталений в головах вітчизняних міщухів стереотип щодо цих загальновідомих „зон відпочинку”. Вони могли вражати уяву пересічного советського громадянина часів „постперебудовної руїни”, який народився і все свідоме життя провів за залізною завісою більшовицького бараку. Але за десять минулих років наша людина пообтерлася по світах, і вже більш-менш тверезо уявляє, як то кажуть, ху із ху. Південноевропейські курорти на кшталт Анталії і є тією „дешевою рибкою”, після якої нудить „поганою юшкою”. Еспанія – цікаво, але дорого. Цікаво також в Америці й Австралії, але ще дорожче, та й далеченько. А брудний й смердючий Таїлянд може задовольнити хіба прихильників секс-мандрівок, та й те без урахування витрат на подальше лікування венеричних хвороб або наглу смерть від СНІДу. І все ж таки своє під носом не бачиться, і чужинцям аж ніяк не пропонується, не їдуть вони в Україну, не везуть з собою евро й тугрики, не сприяють збільшенню робочих місць для українців, розбудові рекреаційної інфраструктури в країні.

Причин тому декілька.

Перша – незбалансована державна політика в цій галузі. На жаль, в Україні до останнього часу конче мало уваги приділялося само туристичній індустрії. Гроші залюбки вкладали в інші проекти, а тут задовольнялися жалюгідним підтриманням давно обсмоктаних санаторіїв Криму, продаючи їх потроху скоробагатькам із Московії. Україна, яка має всі підстави бути туристичною меккою Eвропейського континенту, залишається „дачною дільницею” для росіянців, яких влітку в Криму, що черв’яків. Утім, ця політика досі рухалася в загальному фарватері дій промосковського українського режиму. Маємо, слава Богу, сьогодні надію, що після перемоги національних і демократичних сил у країні, ситуація покращиться, „України слава стане понад народами”, і ми врешті-решт гідно ся презентуватимемо на міжнародному туристичному ринку. Адже скільки вигод приносить розвинута туристика державі, яка має хоча б дещицю того потенціялу, що його має Україна. Порахуймо: нові робочі місця, що при згортанні промислового виробництва однозначно вельми потрібні для усунення наслідків закриття підприємств, інвестиції в очищення землі, лісів, вод, влаштування заповідних природних зон, оздоровлення загальної обстановки, створення позитивного іміджу як країні, так і народові, приток валютних надходжень, розвиток і вдосконалення транспортної мережі... перелік цей можна продовжувати й продовжувати. А придивитися до досвіду, скажімо, тієї ж Португалії, валовий доход якої на 85% складається з туристичних надходжень. Навіть вищі посадові особи цієї країни вважають за необхідний обов’язок відвідувати всі туристичні виставки в країні. Що, питається, таке є в Португалії, чого немає в Україні? Тільки відповідної політики національного патріотичного уряду. Що ж, чекаємо, що новий уряд і новий Президент виявляться патріотами й у цій царині.

Друга – негативний імідж України, що склався навколо неї останніми 10-12 роками. Те що багатьох відлякує Чорнобиль, є зрозумілим. Але не вся Україна – Чорнобиль, і на цьому варто наголошувати, реклямуючи свою державу за кордоном. До того ж, можна подивитися на проблему з іншого боку: на Заході сьогодні греблю гати прихильників екстремального туризму, навіть дуже небезпечного для життя. Чому б не розкрутити „бренд Чорнобиля”, як розкручують дайвінґ або стрибки зі скель і хмародерів? Під це можна підігнати відповідну символіку, комп’ютерні ігри на кшталт Fallout чи Half Life. Якщо люди платять божевільні гроші за політ у космос, подорож до Антарктиди або поїдання отруйної риби фуґу, чому б їм не платити менші гроші за набагато гостріші пригоди в ролі сталкера в пенетрованій радіяційними променями зоні, не поблукати мертвим містом, не ризикнути поїсти заражених грибків і ягід? Круто? Вважаєте, я фантазую? Ні, я кажу повністю серйозно, я знаю природу людей. Бажаючі знайдуться, повірте. І не один. Ідею дарую всім читачам – безкоштовно.

Значною складовою негативного образу України є велика ступінь бюрократизації всіх офіційних процесів, чиновна корупція. Нова влада обіцяє змінити цю прикру обставину, тож, сподіваюсь, обіцянки нових лідерів нації не пропадуть зайве. Погано відбивається на іміджі України міт про величезний розмах злочинності. Обиватель наляканий плітками про пограбування, про розбій, про різні подібні огидні речі. Смію всіх завірити, що то є міт, що його розповсюджують... скажімо так, не зовсім друзі України. Проти цього міту конче треба застосувати дуже міцну й щільну, активну контрпропаганду. Тим паче, що „великий рівень злочинності” в Україні характерний принаймні для двох-трьох східних областей (так-так, Донецької, Луганської і Харківської), та Криму (який наполегливо реклямується в якості ледве не єдиного туристичного реґіону в країні!). Решта наших земель перебуває в приємному спокою. Ви знову не згодні? А ви коли востаннє були в таких розпропагованих „тур-державах”, як Франція чи Італія? Щодо Італії, то там дрібні вуличні пограбування та крадіжки є народним спортом від заснування Риму, а у Франції з черговим моїм друзякою стався вельми примітний випадок. У самісінькому центрі Парижа, на Єлісейських Полях, під Баштою Ейфеля він мав необережність витягнути з кишені мобільник. В наступний момент він відчув добрячий удар в обличчя, раз! – і мобільника нема. Грабіжник, здоровезний негр, не дуже хутко віддалявся в напрямку Набережної. Крики мого товариша, заклики на допомогу й звернення до представників поліції, як ідеться в таких випадках, ні до чого не призвели.

„Боже мій, – жалівся потім (коли, власно кажучи, було вже пізно) постраждалий, – я в хуліганському Дніпропетровську спокійно ходив ночами в найглухіших пролетарських кварталах, і нічого, а тут, в самісінькому центрі европейської цивілізації!..”

Отже, стереотипи можуть призводити й до жертв. До стереотипів треба ставитися спокійніше. До речі, Дніпропетровськ, або як його ще називають, Січеслав, усупереч балачкам про своє „чорно-металургійне” обличчя є досить приємним і вражаючим містом, що має безперечний козир – Дніпро, який саме тут робить дугу, змінюючи напрям своєї течії з південно-східної на південну. На цьому зламі розташований леґендарний Монастирський острів, овіяний переказами „сивої старовини”: саме тут зупинялися перепочити давні русичі, мандруючи лодіями до Чорного і Егейського морів. Його круті гранітні береги пам’ятають князя Святослава і княгиню Ольгу. Сьогодні над острівною кручею височить бронзовий монумент – пам’ятник Тарасові Шевченку. Набурмосив брови, задумався Тарас, вдивляючись в велетенський розлив Дніпра: старі городяни кажуть, що раніше на цьому місці бовванів ідол Сталіна, який, аби заощадити, не стали нищити, а просто перелили на Шевченка. А Тарас тоді прокинувся і грізним голосом сказав: „Діти мої, діти! Що ж ви наробили? На оцю грузинську с*** мене посадили!”

Отаке вам розкажуть у Дніпропетровську. А ще покажуть довжелезні мости через Дніпро, який тут має ширину завбільшки 2 кілометрів: один із них, залізничний двохярусний, було збудовано ще наприкінці XIX століття. Центральний автомобільний міст прикрашено низкою елеганських ліхтарів, які містично відбиваються у дніпрових хвилях по вечорах. Уздовж всього міського берега ріки тягнеться гранітна Набережна – одна з  найчудовіших набережних Европи. Правда, ця Набережна страждає від головного бича Наддніпрянщини – вона вельми захаращена всіляким сміттям, як утім і все місто. Навіть чудові парки Дніпропетровська не уникли цієї прикрої долі. Гадаю, що негатив про Україну ґрунтується ще й на цій огидній рисі нашого сьогодення, з якою треба негайно й завзято боротися.

Бруд, сміття, захаращеність – ось великий мінус нашій державі в аспекті туристичних перспектив. Країну треба негайно ЧИСТИТИ! Потворні кілометрові смітники дуже неприємно вражають, коли їдеш трасами близько великих міст. А з міст треба виїжджати, бо як узнаєш Україну, не побувавши в українському селі?

Ось і з Дніпропетровська краще мандрувати по Наддніпрянщині машиною або автостопом уздовж Дніпра. Жодна Італія, жодна млява Франція не можуть зрівнятися з тою красою, яку ви побачите на гранітних берегах старого Славутича! Тут такі кучугури, такий степовий розмах, така краса, що, здається – небо, степ і ріка змішалися, переходячи один в одного... Дух захоплює, коли виходиш на дніпрову скелю над Кодацьким порогом, голова йде обертом. Згадуєш оте костенківське:

Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил –

Усе кургани та й кургани ще не заораних могил...

Усе добре в Січеславі, але так історично склалося, що це місто дуже зрусифіковано, і навіть українську мову до недавнього часу було тут не почути. Сидячи тут, звичайно, ніяк не можливо скласти собі вірне уявлення, що то є Україна. А ось в Петриківці, великому й чепурному селі на північний захід від міста, ви одразу ж відчуєте весь колорит Наддніпрянської України. І справа не тому, що Петриківка є на весь світ знаменитим осередком кольорового розпису. Просто люди тут напрочуд товариські й привітні. Тут ви почуєте прекрасну чисту, майже літературну українську мову з вуст першого-ліпшого мешканця, простого селянина. Не дивуйтеся, якщо йдучи вулицею села, ви почуєте, як хтось окликає вас, наче старого знайомого. Зайдіть до цієї оселі – ви будете вражені: вас покликали для того, щоб... пригостити вас цілим кулем запашних червоних яблук або груш. Можливо, звісно, що ви якось по-іншому зустрінетесь з доброзичливістю петриківців, але в будь-якому випадку ви залишити це село в гарному настрою і ще довго згадуватимете добрим словом цих спокійних, добрих і веселих людей. До того ж, ви ніяк не втримаєтесь від того, аби купити петриківський сувенір – яскраву тацю з казковим півнем, розписаний глечик, великоднє яєчко, виточене з деревини...

...І знову шляхи вздовж Дніпра. На цей раз ми прямуємо на південь – до порогів. Так, це оповита леґендами свята для кожного українця козацька земля – Запоріжжя. Якщо вам пощастить, ви побачите й сучасних козаків: сидячі на конях, у колоритних смушках і шароварах, при шаблюках, вони зустрічають вас на межі Дніпропетровської і Запорізької областей. На острові Хортиця, де козаки мали свою Січ, наразі музей-заповідник, і стоїть крислатий дуб, якому вже 700 років – це одно з найстаріших дерев в Україні.

Шкода, звісно, що щезли пороги! Їх рев можна почути, але для того треба пірнути в стрімку течію Дніпра. В Запоріжжі його знов стискають гранітні лабети. Дніпро обурюється, бурлить, але терпить – він знає, що вода каміння точить, він спокійний і упертий, як і господарі цієї землі, українці, що, напевно, перейняли від Дніпра ці риси своєї національної вдачі.

Запоріжжя цікаве ще й ефектною греблею Дніпрельстану – витвором советських „перших п’ятирічок”. Заради цієї споруди було пожертвувано порогами й сотнями гектарів родючих земель, на яких зберігались сліди як древніх, протоарійських культур, так і численні сліди козаччини: старовинні козацькі цвинтарі, козацькі скарби... Прекрасний різновид туризму – шукання скарбів! Пов’язане з дайвінґом, воно принесе любителям екстріму неабияке задоволення. Занурення у Дніпро з метою відшукати сундук, повний польських червінців або генуезьких піястрів – що може бути заманливіше?

Мандруємо далі на Південь. За порогами починався так званий козаками Великий Луг. Сонце тут пече гарячіше, кучугури поступово зникають, і степ розливається, плаский, як стіл. Тільки вздовж дороги у маренні спекотного літнього дня тріпочуть стовпи пірамідальних тополів. Навколо – моря соняшників: золота на тлі синього-пресинього неба, справжнього символу України. А скільки пшениці, гречки, кукурудзи... цього вистачить, щоби прогодувати Европу на десятиліття вперед! За вікнами машини нескінченою лентою тягнуться баштани з динями й кавунами, поля з перцем, огірками, помідорами... Благословенний край! Недаремно століттями лізли на ці землі численні загарбники. Це – Таврія, степова земля Херсонської та Миколаївської областей. Якщо вам пощастить, ви можете угледити скитську бабу – кам’яне жіноче зображення, що їх раніше було багато в цих місцях. Ставили їх кочовики, котрі ходили цими степами в далекій старовині. Послухайте пораду: зупиніться, вийдіть із машини, приляжте навзнак і подивіться в небо – бачите: ген-ген у височині кружляє степовий шуліка, і в його кружлянні відчутна Вічність... Наберіть степової трави – взимку, в своїй оселі, почувши чаклунський запах цього зілля, ви згадаєте землю Таврії, згадаєте Україну, і вам страшенно захочеться повертатися сюди знов і знов...

Максим КРАВЕЦЬ

Далі буде

 





 
повернутися