11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


АКАДЕМІК СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ І СІЧЕСЛАВ
29.12.2004 14:34

 

АКАДЕМІК СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ І СІЧЕСЛАВ

„Середнього росту, їжаком підстрижений, з невеликими козацькими вусами, завжди у вишитій сорочці з застіжкою, з якої вихилялася трохи довга шия, – такий портрет Сергія Єфремова малює письменниця Галина Журба, яка працювала з ним 1917 року в редакції „Нової Ради”. – Обличчя дуже українське, лагідне й спокійне, сказати б, селянське і така ж вдача. Вдача й обличчя, яким усяка неправда цілком недоступна”.

Відомо принаймні про два приїзди Сергія Єфремова до Січеслава. Влітку 1913 року він тут був аж двічі. „Вдруге він був більш тижня, – писали „Дніпрові хвилі”, ч. 15-16 за 1913 р., – їздив на пороги, знайомився з місцевим музеєм імені Поля і взагалі з Катеринославом. Завітавши до редакції „Дніпрових хвиль”, він ласкаво згодився співробітничати у нашому виданні. Як бачать наші шановні читачі, з цього числа С. О. [тобто Сергій Олександрович] став фактичним співробітником „Дніпрових хвиль”.

Справді, вже в цьому числі „Дніпрових хвиль” на відкритті номера друкувалася стаття Сергія Єфремова „Не к Різдву йде...” В ній автор зупинився на „українському питанні” в IV-й Думі. Як завжди емоційно, образно, Єфремов розповів про те, що „оце вперше тепер сказано було з думської трибуни про ті кривди, які терпить український народ у найпекучіших своїх потребах та домаганнях – у праві на освіту й науку рідною мовою”. Автор не мав ілюзій щодо царського парламенту, де більшість становили реакціонери-українофоби:

„Звичайно, од того, що говоритиметься в Думі, нічого тепер не зміниться: пільги українству, напевно, дано не буде, поки буде не давати”.

Ще одна стаття Сергія Єфремова з’явилась в „Дніпрових хвилях” 25 грудня 1913 року в числі 23-24. Називалася вона „Перед великим днем” і присвячувалась 100-річчю від дня народження Тараса Шевченка, яке відзначалося 1914 року. Немов звертаючись до членів товариства „Просвіта”, які були читачами й розповсюджувачами „Дніпрових хвиль”, публіцист писав:

„Насамперед ми повинні подбати, щоб скрізь по Україні якомога ширше одсвятковано було день народження нашого національного генія, щоб якомога більш людей довідалось про його та про те, задля чого він взяв на себе важкий хрест любови до рідного краю й як той хрест ніс до гробової дошки, хоч і як самому було тяжко йти під тією вагою”.

„Дніпрові хвилі” досить регулярно вміщували рецензії на книжки Сергія Єфремова. Так, 1913 року в Києві вийшла  його книжка „За рік 1912-й. Статті, фельєтони, замітки”. Рецензент катеринославського часопису М. Ж-ко (М. Жученко), оцінюючи публіцистику Єфремова, пише:

„Єфремов, як вірний вартовий на сторожі прав свого народу, поспішав на одсіч в кожний загрожений пункт наших національних позицій, давав належну і достойну відповідь на всі порушені питання, не забуваючи й не залишаючи нічого, що зачіпає наші інтереси. Тепер тільки, перечитуючи всі його палкі, талановиті, кров’ю і соком нервів писані статі, фельєтони і навіть дрібні замітки, бачиш, яку силу Духа, яке багатство думок і ерудиції зложено в їх”. („Дніпрові хвилі”, ч. 15-16, 25.08.1913)

Так само 1913 року в тому ж київському видавництві „Вік” вийшла ще одна книжка Сергія Єфремова „Співець боротьби і контрастів. Спроба літературної біографії і характеристики Івана Франка”. На цю книжку в Катеринославі відгукнувся автор, підписаний „В. Ст.-ий”. В. Степовий – такий псевдонім був у історика Василя Біднова, отже, напевне, цей відгук належить йому. Високо оцінюючи книжку Єфремова, рецензент писав:

„Видання це – чудово складена, дуже гарно написана й чепурно видана книжка, яку сміливо рекомендуємо кожному землякові. Читач знайде тут повну літературну біографію й правдиву характеристику Івана Франка, ім’я й праця якого повинні бути віджомі кожному українцеві”. („Дніпрові хвилі”, ч. 21-22, 01.12.1913)

У своїй капітальній двотомовій „Історії Українського письменства”, котру зовсім нещодавно повернено зі спецсховів і котра ще не посіла належного їй місця в духовному надбанні сучасного читача, Сергій Єфремов пише про українських письменників, так чи інакше, пов’язаних з Січеславом. Скажімо, про Івана Ман журу чи про Дмитра Яворницького. З останнім Єфремов, поза сумнівом, був знайомий, але взаємини їх дружніми не назвеш. У всякому разі на цей рахунок свідчень немає. Сергій Єфремов був невисокої думки про твори Яворницького-письменника. Ось він як поціновував ці белетристичні писання:

„Історик та етнограф Димитрій Яворницький... в своїх повістях та оповіданнях вертається вже цілком до старої етнографічної манери, нагадуючи подекуди Квітку. Твори Яворницького („Наша доля – Божа воля”, „За чужий гріх”, „У бурсу” тощо) мають ціну побутовою стороною, хоч не раз побутових дрібниць так рясно в них насіяно. Що тратиться цілість оповідання й замість художніх творів маємо просто вже ніби збірку сирового матеріалу”.

Існує також свідчення одного мемуариста, що Сергій Єфремов „висловлювався про Яворницького непохвально, казав, що його праці... мають невелику наукову вартість”. („Український Самостійник” 1960, ч. 5, с. 11) Не станемо перебільшувати цих оцінок. Зрештою, кожна людина має свої смаки, уподобання, симпатії. Єфремов міг недолюблювати Яворницького, бо вони були людьми різного політичного темпераменту: палкий публіцист Сергій Єфремов був дуже заанґажований політично, через що не раз ув’язнювався. Натомість Яворницький, як ми знаємо, стояв осторонь політики, намагаючись служити „і нашим, і вашим”, що зрештою дозволило йому померти своєю смертю. Проте сумніватися в тому, що обидва академіки любили „свою Україну убогу” не доводиться...

Тут же хочеться навести виявлений мною лист Сергія Єфремова до Трохима Романченка 1913 року. Романченко в цей час працював у музеї Поля в Яворницького й, можливо, на його доручення звернувся до Єфремова з пропозицією надсилати музеєві свої книжки. Лист С. Єфремова зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка Академії Наук України:

„Вельмишановний добродію. Вислані Вами музейні видання дістав і дуже дякую. Незабаром у Катеринославі має бути Д. І. Дорошенко і я через його передав деякі, які знайшлись у мене, свої книжки для музею. Надалі висилатиму все, що вийде нового. Бувайте здорові. З щирою пошаною Сергій Єфремов. 17.11.1913”

Отже, як бачимо, Сергій Єфремов пообіцяв надсилати музеєві імені Поля свої книжки і поза сумнівом слова свого дотримував. Не випадає дивуватися , що після т.зв. „Процесу СВУ” 1930 року всі ці видання позникали. Лише останніми роками фонди музею ім.. Поля на різних книжкових аукціонах попвнилися творами блискучого публіциста і літературознавця. А скільки б ця людина ще могла зробити для рідної культури, для розвою рідної думки! Не судилося. А потім дивуємося, чому в рідній культурі так багато змарнованих сил. Найкраще пояснення цьому феноменові дав сам С. Єфремов в своїй „Історії Українського письменства”:

„Оця внутрішня краса, оця моральна величність, оце подвижництво в його найкращій формі – не сухий, егоїстичний аскетизм, а той порив, що душу свою полагає за други своя – червоною ниткою проходять через усю історію новішого нашого письменства. Подвижництво і мучеництво. Житіє і мартиролог. Українське письменство більш, ніж яке інше, має право на ім’я письменства пропащих талантів, розвіяних надій, змарнованих сил”.

І, нарешті, з Січеславом Сергій Єфремов був пов’язаний родинними зв’язками. Тут оселилися й працювали на викладацькій роботі його брати Федір і Петро. Якщо ми відкриємо „Катеринославський адрес-календар на 1915 рік”, ми знайдемо там, зокрема, Єфремова Федора Олександровича, статського радника (вул. Дачна, 3, власний будинок). 1915 року він викладав у Катеринославському єпархіяльному жіночому училищі та в приватній гімназії П. Л. Йоффе. Є непідтверджена інформація й про те, що саме Федір Єфремов очолив 1917 року першу в Січеславі українську гімназію. Другий брат Сергія Єфремова Петро також викладав в українській гімназії в Січеславі, згодом став професором Катеринославського Університету. Як і старший брат, був репресований у „справі СВУ”.

8 червня 1929 року Сергій Єфремов нотував у щоденнику: „Написав до В. Леонтовича, О. Сластьона, Г. Князева й до Петра”. 2 липня Сергія Єфремова заарештували. Отже, серед його останніх листів був і адресований братові Петрові. У Січеслав.

Микола ЧАБАН


 
повернутися