11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


НЕЗНИЩЕННА СВЯТИНЯ ТРИТУЗНЯНСЬКОГО ХРАМУ
15.02.2012 09:39

 

Свято-Миколаївський храм, що знаходиться у колишньому козацькому селищі Тритузне одна з дивовижних святинь нашого краю.

Це давно вже частина міста Кам’янського (Дніпродзержинська), хоча виглядає на село, що наче занурене в очерети поблизу Дніпрових заплав. Але більша частина району — промзона:  величезні корпуси заводів, металургійних, хемічних, ремонтних...

Враження тяжке — вони геть усі мертві та закинуті: чорні вікна без стекол, іржавий метал і… жодної живої душі навколо! Здається, навіть всюдисущі цієї пори граки не хочуть сюди залітати — на таких декораціях можна запросто знімати фільм жахів.

І от посередині цієї інфернальної картини, в оточенні закинутих страшних «комбінатів», раптом — величезний храм із золотими банями. Насправді наче осередок світла посеред темряви. Про подібне враження я вже писав колись (Гранітні обеліски, як медузи... ). Ще раз бачиш марність людського — безбожного — розуму, що намагався щось там «побудувати» коштом старої природи, старих людських осель, зрештою, святих місць. Бо природу було загаджено та отруєно, селище зруйновано, Дніпро перекрито та заболочено, засмічено, а храм перетворено то на склад, то на цехи хемзаводу, то на «військовий об’єкт», порушено, сплюндровано, але… все ж не знищено.

 


Чому? Авжеж не через сантимент большевицької влади, яка із сатанинською наполегливістю нищила насамперед християнські храми! В осередку совєтської «мега-індустрії», яким було за думкою проектантів «нового ладу» Кам’янське (перейменоване на потворно-огидний «днєпрадзєржинск»), ніяким «церквам» місця не було. Отже, були запланували підірвати Тритузнянський храм — та тільки потрібна сила вибуху мала б зруйнувати навколишні підприємства, довелося обмежитися перетворенням споруди на цех. Говорять, під час війни бані храму слугували орієнтиром для гарматної пристрілки, тож  в старі стіни влучали і снаряди, але храм вистояв.


Будували його на віки, замішуючи розчин для цегляної кладки на жовтках курячих яєць — а здавали ці яйця мешканці Тритузного, по тисячі з подвір’я.


Початок Свято-Миколаївського храму (або по-народному, церкви на Подолах) закладено ще за Війська Запорозького, 1767 року побудовано на цьому місці та освячено дерев’яну козацьку церкву. За переказами, будувалася вона коштом козаків-побратимів засновника села, Данила Тритуза. Відомі навіть прізвища майстрів, яким було доручене будівництво: Клим Горбенко, Степан Гайдаренко та Іван Повстяний. Головним жертводавцем став заможний селянин Йосип Нороха.


На жаль, дерев’яні храми дуже вразиливі перед вогнем, тому ця перша церква згоріла під час пожежі. На її місці вибудували нову, теж дерев’яну, та й вона була з часом знищена вогнем. Сучасну кам’яно-цегляну будівлю було освячено 1913 року.


Тритузнянська церква — найбільший православний храм Кам’янського. За розмірами вона перевищує навіть «центральний» міський («заводський») храм. Величезний внутрішній простір, висота бань приголомшують. Усередині ще помітні сліди большевицького «господарювання»: вівтар було поділено стінами, деякі частини приміщення перебудовано під верстати, стирчить арматура. На цеглинах там-сям зустрічаються видряпані совєтськими робітниками та солдатами «графіті». Розписи бань та стін безслідно змито. Ані ікон, ані дещиці церковного оздоблення не лишилося тут після закриття храму – а було, згідно опису, 116 пунктів різноманітних церковних коштовностей.


Після звільнення Кам’янського від большевиків 1941 року Свято-Миколаївський храм було відкрито для Богослужінь. На жаль, цей період тривав недовго. З поверненням сатанистів поневіряння церкви продовжилися.


У храмі гадили, храм сквернили, ламали, розтягали… Називали «пережитком минулого», непотрібним «сучасним будівникам комунізму». Натомість пишалися потворними отруйними монстрами, що зростали довкола: будівельний завод («стройдєталь»), ремонтний завод, хемічний завод… Але в Господа свій відлік часу. Вся ця металево-заводська машинерія заглухла та зупинилася, і саме вона руйнується тепер, перетворюючись на тлінний брухт, тоді як Божий храм підноситься із попелу та бруду.


Після відновлення Української державності, у 1990-х роках, храм у Тритузному ожив. Переданий Українській Православній Церкві, він почав потроху очищатися від скверни попередніх років — силами місцевих мешканців і новітніх жертводавців. Знову засяяли хрести, знову вдарив церковний дзвін, знову потягнулися вірні до святого місця.


Ще багато чого потрібно зробити для повного відновлення старовинної церкви на Подолах. Але рано чи пізно вона знову стане перлиною нашої Наддніпрянщини, нагадуванням і про козацькі часи, і про часи безбожної руїни, і про нашу добу важкої, але благословенної праці з відродження Українського духа на берегах Дніпра.

 

Максим КРАВЕЦЬ


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
повернутися