11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ЗАМІСТЬ НЕКРОЛОГУ
17.11.2009 15:31

 


Розум знав, що таких революцій не буває. Революція, як і війна — це бруд, сморід, нудота і мародери. Це  мерзотність, зрадництво, звіряче в людині. Весела легка революція, як і весела легка війна — оксюморон, фантазія Людовика XVI, Еббі Гофмана і хлопчиків усіх часів та народів. Хочете знати про війну, читайте Ремарка, хочете знати про революцію, читайте Хвильового, але не ходіть на Майдан.

Але серце не хотіло погоджуватися і зрештою перемогло впертий розум. На хвилинку повірило, що саме тут, у нас, на розкішному болоті, сталася безкровна, чиста, ідеальна революція. Що саме ці «громадяни України» раптом перетворилися з юрби жлобів на Український Нарід – істинне джерело влади і державотворення. Розум казав: з якого б лиха? Розум бачив майбутнього президента, жаданого месію, бачив, що він ніяк на роль месії не надається, чув його промови, критикував і все ж — поступився. Поступився серцю, поступився надії, поступився зриву душі, виру протесту, щирого (як хотілося вірити)  виступу людей – не за гроші, не за якісь шкурні інтереси – за Україну. Поступився тому сакраментальному «а раптом?..» Тоді на секунду здалося, що в вогкому повітрі майданів народжується наше майбутнє, таке омріяне, таке вистраждане попередниками, під шелестом помаранчевих знамен твориться історія.

Так було, але хутко зникло.

По хмелю — похмілля.

П’ять років зірвалося у прірву. П’ять беззмістовних років облудної гризні пацючого кодла біля владного корита, подальшого — ще більшого — руйнування України, відступів на всіх ділянках, ухвалених законів, що їх ніхто й гадки не мав додержуватися, голосних обіцянок, що їх ніхто й не збирався виконувати, п’ять років абсурду — нісенітниці.

Рівно через п’ять років, як гриміли «барабани революції», завіса опускається. На сцені жодного людського обличчя. Ті ж самі мармизи, проти яких виходили на площі тоді, у 2004-му, тільки без «месії». Месії закінчилися, вибирайте з того, що пропонується, годі, що на цій кухні готуються лише згнилі та протухлі страви. Вічний Проффесор. Нервна баба в білому з мовою, наче її пропустили через «Рута-Плай». Кролик-дуремар. Комсомолець-банкір. Далі — купа безликої і бездарної гопоти у краватках. В країні начебто «демократії» — немає вибору. Йдеться не тільки про політику: все розпилено поміж групками великих крадіїв; решта, лохи, мають те, що мають – доїдають залишки совдепівських запасів. Країну, в якій нічого не виробляється, де зарплати мізерні, а ціни невпинно з місяця в місяць зростають, де половина населення живе в неоплатний борг, а злодійський «істеблішмент» продовжує бездумно брати й брати в МВФ нові кредити передусім для підтримки свого виморочного «красивого життя», накриває порожнеча, вона провалюється в чорну дірку безнадії разом з усіма своїми «перспективами», яких насправді немає.

Нісенітниця нагромаджується на нісенітницю.

Істерія зі «смертельним грипом» бурлить у ЗМІ, наче кал у забитому унітазі, але вірить у неї хіба що футбольна збірна Греції.

Більшість населення займається тим, що перепродає повітря. При цьому всі сплачують неймовірно високі податки з неймовірно низьких зарплат. Увесь український «бізнес» працює «по-чорному» — про це усім відомо, але всі роблять вигляд, що нічого не знають.

Інша частина населення гріє сраки в різноманітних «охоронах».

Щороку до платних вишів ломиться тисячний натовп дрібнолітків — за спеціальностями, які ніде не потрібні. Але ломляться, бо в конторах з перепродажу повітря вимагають «вищу освіту». Для чого? А просто так, щоб було. І викладання у вишах відповідне — щоб було. Точніше, були — гроші.

До речі, про гроші. Якось ніхто особливо не зауважив метаморфози гривні, перетвореної на пам’ятний купон — український липовий «карбованець» 1992-96. Що сталося з гордим «хохлобаксом» після всіх банківських ігор з валютою впродовж минулих п’яти років, гадаю, не треба зайве казати — все вже сказано (украдено) до нас.

Зрештою протягнули закон про відповідальність за вживання слів «жид», «москаль» і «хохол». Тепер можна сміливо позивати до суду всіх класиків української літератури від Квітки починаючи. При тому остаточної редакції державного Гімну як і ухвалення державного Герба України як не було, так і немає. Проблема з «жидом», бігме, актуальніша.

Навіть місцеві «фашисти» — острах і нічний жах Макарова, Гудімова і академіка Толочка  — спроможні лише на мавпування своїх взірцевих колег зі сходу і заходу, копіювання чужих кроків та запилених ідей.

А в основі життя… страшно навіть подумати, що там, в основі нашого життя. Те, що населення підозріле і зневірене, що всім усе вище від плінтусу розуміння імбецила — геть по цимбалах, ще півбіди. Але що зруйновані вщент базові етичні норми — оце лякає по-справжньому. Які-ніякі цінності були присутні завжди, сьогодні немає й цих нещасних «якихось». Гроші – один-єдиний божок для всіх. Тріумф жлоба, тріумф злодія. Ошуканець – герой, гендляр – поважна персона, батяр — приклад для наслідування. Поняття чести або шляхетності, ввічливої поведінки — це поняття, зрозуміло, з галузі міфології, але випалено навіть елементарну людську привітність, знищено товариськість. Не стоїть питання чемного спілкування, стоїть вже питання просто спілкування, примітивної комунікації. Та чи й стоїть? Чи не лежить вже трупом? Спостереження за людьми, що їдуть у «маршрутках», наводять на думки про зоопарк — комунікація відбувається виключно через тваринні вигуки. «Вадітєль!» «Астанаві!» «За паваротом!» — «Абирвалг!». Павіан павіану вовк. Громадяни не спромоглися скочити вище своєї голови. Дива не сталося, нації не створилося. І сам швидко стаєш часткою цієї каламутної маси, зливаєшся з натовпом, перетворюєшся на атом гигикаючого агресивно-полохливого стада, хоча б заради маскування, щоб не помітили, не з’їли. Мародери-людожери — єдине, що залишилося від тієї нашої революції.

Тож, може, й не було ніякої революції? Був різномастий набрід, з різним баченням майбутнього, різними цілями, різного ступеню спадлюченості. Хто виходив на Майдан за українську Україну, хто за «сприяння середньому бізнесу», хто за «демократію» (кому мало її було за попередні тринадцять років) — кожен отримав своє: замість української України — Савіка Шустера і Кісєльова з Настею Камєнскіх на додачу, замість середнього бізнесу — все той же бандитський контроль декількох монополістів, замість «демократії» — ну, натурально, свободу вибору без вибору і право насолоджуватися різноманітним ЗМІ-гівном усіх кольорів. І порожнечу попереду.

Мрії можуть перетворюватися на кошмари — ось головний висновок з історії останніх п’яти років.

Хто бачить ситуацію по-іншому, тому напевно пощастило.

Семен ШВАЧКА
м. Січеслав



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 
повернутися