11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ЧИ МИНЕТЬСЯ МОСКОВСЬКА МОДА?
03.06.2008 12:23

 


Починається літо, отже руба стає питання про канікули. Далекі моря дорожчають, нафта зростає у ціні, туроператори та авіяперевізники також підвищують ціни. Навіть Туреччина стає багатьом не по кишені. А зовсім поруч – Крим.

До перебудови всі любили відпочивати у Криму, навіть дисиденти. Недорога хатинка на чотирьох, вина з радгоспу «Коктебель» (пречудовий дешевий мускат), Будинок творчості на самісінькому березі, могила Волошина над Мертвою бухтою, Карадаг, біостанція, мис Хамелеон, Жаб’яча, Сердолікова, Лев’яча бухти, камінець із отвором – «курячий бог», музей Гріна в Теодосії, Старий Крим з печерним храмом, шампанське «Новий Світ», Судак, розкопки Херсонесу...

Півжиття я їздила в Крим потягом: через Сиваш, уздовж моря в Теодосії, автобусом до пансонату «Блакитна затока». І менш за все мені подобався холодний, казармений Севастополь із сірими брилами зловісних суден, де не можна фотографуватися й купатися з Графської пристані. Чи хтось відпочивав у Севастополі? Ні – їздили до Херсонесу на екскурсії, побіжно оглядали місто, але відпочивати їздили до Коктебеля, Теодосії, Судака, Гурзуфу, Алупки, Місхору. Коли ж надійшла пора все це віддати, віддати Україні, я віддала з радістю, поклала, наче букет на могилу великого поета Василя Стуса, замордованого КҐБ у наших російських концтаборах.

У спокутуванні є радість: усе чуже віддати, заслужити на прощення, покаятися, очиститися. Крим був не тільки надбанням російських поетів та митців, але й батьківщиною кримських татар. Віддати його дисидентові Мустафі Джемилєву, який більшу частину свого життя просидів за цю свою батьківщину в совєтській тюрмі, його депортованому народові – це добра справа. Адже вони обрали Україну, а не Росію; вони підтримали Помаранчеву революцію й не дали встановити в Криму в Ялті на пам’ять про конференцію 1945 року скульптуру Рузвельта, Черчіля та ката України, Росії й кримських татар Сталіна. Сказали, що її підірвуть. І не встановили: кримські татари, що пройшли крізь депортацію, – хлопці серйозні.

Віддати Крим – це найменше, що ми могли зробити за Голодомор в Україні, за наше кляте совєтське минуле, за те, що «західняки» ледве не повністю пішли на сибірські табори. І не треба рахуватися, що, мовляв, вина обопільна, що Берія і Сталін взагалі не росіяни, що хтось щось нам винний. Широка російська душа мусить бути вище такого дріб’язку. Країна від Балтіки до Китаю, одна восьма частина суші, не мусить жидитися й жлобитися. Сухумі, Гагри, Піцунда, Батумі – хай це забирає Грузія. Треба сплачувати рахунки. В Крим і так пустять, без візи. І грузини пустять, якщо не будемо відривати з кров’ю Абхазію та Південну Осетію. Треба просто купатися та загоряти. А не роздавати російські паспорти. Якщо чекісти не доб’ють нашу економіку, то приймут і рублі як валюту.

Крим став чистенький, чепурненький, там повно крихітних готельчиків з гарячою водою, повно шашличних і кав’ярень, повно їжі – не треба везти з Москви консерви, не треба орендувати койку в сараї. Там тепер не совок. Совок – у нас, де колись свободомислячий драматург Родзинський підказав, що треба встановити бронзову трійку (Сталіна, Рузвельта, Черчіля) при якомусь військовому музеї та багаті росіяни з іншою, не антисовєтською історичною пам’яттю, оплатили цей монумент.

Немає міста російської слави – Севастополя. Це було місто біди, місто ганебної поразки в Кримській війні та повного краху політики предтечі Путіна – Ніколая І – аматора бюрократії, порядку, вертикалі влади, батька силовиків, який так дістав Захід своїми імперськими витівками на Балканах, що Франція й Англія об’єдналися з мусульманською Туреччиною супроти християнської Росії. Нехай це буде уроком сучасним імперіялістам, бо далебі трапиться таке, що США та Евросоюз згодують нас Китаю.

Челночні поїздки мера Москви за Севастополем – це ж не його забаганка, це повітря часу, нашого свинцового часу реваншизму та пихи, що виключає покаяння. Одні москвичі пішли на мітинґ вимагати Севастополь назад, інші (навіть пристойні люди) сказали мені на вухо, що розуміють Юрія Лужкова, що їм теж шкода за Кримом.

Але, якщо говорити за приорітетами, то право на Севастополь мають греки (Херсонес Таврійський). І на Керч (Пантікапей). А Балаклаву й Судак з генуезькою вежею-фортецею заснували італійці. Але Греції вистачає своїх курортів, а італійці прокололися з Лівією і римськими імперськими ілюзіями при Мусоліні. Мер Нью-Йорка не вимагатиме собі нічого, тому що американці ніколи не шукали собі колоній, самі були колоніями. А мер Лондона не поїде вимагати Південну Африку, або Індію, або той самий Нью-Йорк, базуючись на історичних спогадах. Тому що лондонці за це овацій не влаштують. Практично ніхто з англійців не шкодує за Британською імперією. Ніхто з еспанців не шкодує за Мексикою, Перу, іншими колишніми володіннями в Латинській Америці. Французи не плачуть за Алжиром і Новою Каледонією. Швеція не намагається отримати назад Фінляндію. Ірландія схвалює закон, що не прийме до себе Північну Ірландію, скільки б та не стукала у ворота. Світ сьогодні завойовують розумом і калиткою, а не вогнем і мечем. Тільки от Китай загарбав Гонконг, утримує Тібет і прагне Тайваня. Тільки відсталі африканські країни воюють, згадуючи, що якому племені належало. І Росія знову в гарній компанії країн-ізгоїв та країн-троглодитів. Будемо й подалі так повордитися – вподібнемося верблюдові, що не пройшов крізь ігольне вухо. З нашими імперськими комплексами і головою, поверненою назад, не потрапиш ні до Европи, ні до ХХІ століття, ані до цивілізації.

Валерія НОВОДВОРСЬКА
Росія

 
повернутися