11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


МОСКОВСЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ ТА КОМУНІСТИ – ДВА ЧОБОТИ ПАРА
13.03.2008 17:43

 


Наприкінці минулого року в Києво-Печерській Лаврі відбулася подія, на яку фактично не звернули увагу ЗМІ. Намісник Лаври архієпископ Павло (Лебідь) нагородив орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира групу депутатів-комуністів (Петра Симоненка, Ігоря Алексєєва, Ігоря Калетника та інших). Плідне співробітництво між КПУ та Московською церквою в Україні (так званою «УПЦ Московського патріярхату») має давню історію і традиції. Нікого вже не дивує ані публікація в якості передовиць газети «Комуніст» різдвяних чи великодніх послань митрополита Володимира (Сабодана), ані нагородження церковними орденами комуністів-активістів такого собі об’єднання з патосною й облудною водночас назвою «На підтримку канонічної православної церкви в Україні».

Однак останнє нагородження лише на перший погляд є черговим обміном люб’язностями між УПЦ МП та комуністичною партією України. Це дійство мало глибокий символічний підтекст, оскільки відбувалося в день пам’яті священомученика митрополита Володимира (Богоявленського). Митрополита було убито біля Лаврських стін 25 січня (7 лютого за новим стилем) 1918 року під час навали на Київ комуністичної армії Муравйова. Таким чином, нагородження прямих спадкоємців большевиків саме в цей день можна вважати видачею остаточної індульґенції комуністам за всі злочини, які були зроблені проти церкви в совєтський період.

В принципі, готовність вибачити чи навіть полюбити своїх ворогів, не є чимось гідним осуду. Але занадто вже готовність «прощати» з боку гієрархів філії Московської церкви на території України є вибірковою та обумовленою політичною кон’юнктурою. Наприклад, для того, щоб визначити «непричетність» більшовиків до вбивства 90-річної давності УПЦ МП, як бачимо, не потребувала ані звернення до праць істориків, ані створювання спеціяльних комісій.

Так само легко церковні діячі заявляють, що відкритий атеїст і богоборець, активний антихристиянин Володимир Ульянов (Лєнін) цілком може бути (у випадку перенесення з «мавзолею») похований за християнським обрядом. А ось для того, щоб визнати очевидне – безпідставність відлучення від церкви Івана Мазепи – гієрархи цієї «церкви» створюють комісії, котрі імітують бурхливу діяльність та роблять глумливі та цинічні заяви, що для скасування анафеми начебто потрібно дослідити історію взаємин Гетьмана з жінками!

До речі, відповідь Патріярха Алексія ІІ на звернення Президента України Віктора Ющенка з приводу анатеми Мазепі (21 лютого 2008 року) – чергова нещодавня подія, символічний підтекст якої пройшов повз увагу ЗМІ.

Невідомо, хто порадив Вікторові Ющенку саме зараз звернутись до Патріярха Алексія у цій справі. Та й документи, які нібито хотів отримати президент у Москві, давно відомі й їх можна знайти навіть ув Інтернеті.

Але це деталі, головне, що тепер відома чітка й недвозначно висловлена позиція першогієрарха РПЦ: для цієї церкви Іван Степанович Мазепа перебуває поза церковною огорожею і бажання змінювати цей status quo в Москві немає. Щоправда для того, щоб відповідь не прозвучала вже аж занадто брутально, до неї було причеплено фразу, що «вапрос может бить расмотрєн». У невизначеному майбутньому... «Мазепоненависництво» настільки глибоко вкорінене в свідомості московських гієрархів, що вони навіть не усвідомлюють, що збереження даної анатеми більше шкодить їм самим. Оскільки це прецедент, котрий ставить під сумнів єдність світового Православ’я. Адже кожна Помісна Православна Церква визнає таїнства, рукопокладення та церковні покарання, накладені в інших.

Тобто, якщо РПЦ вважає Мазепу відлученим від Церкви віровідступником, то так само мали б вважати в усіх православних юрисдикціях. Однак панахиди по Мазепі вільно служать в храмах Константинопольського Патріярхату, неодноразово служили єпископи та священики Православної Церкви в Польщі. Під час встановлення пам’ятника в місті Браїлів заупокійну службу по Гетьману відслужили в Румунській Православній Церкві, цілком імовірно, що подібні факти мали місце й в інших автокефальних Церквах. Та й у самій РПЦ 9 липня 1918 року, з благословення тодішнього митрополита Київського Антонія (Храповицького), було відслужено урочисту панахиду по Гетьману.

Ще більше приводів задуматись є в єпископату фільяльної московської церкви на території України. Адже для росіян «дєло Мазепи» не є конфліктом з власною візією історії, а от українські владики на московському утриманні, що служать у тому числі й у побудованих Гетьманом храмах, повинні були б відчувати певний дискомфорт.

Але їх більше обурило перейменування вулиці, на якій розташовано Києво-Печерську Лавру. Сатаністи-большевики, які інспірували так зване «січневе повстання» проти законної української влади («вулиця Січневого повстання» – попередня назва сучасної вулиці Івана Мазепи в Києві), виявились набагато милішими для Собору єпископів, аніж один з найщедріших українських церковних меценатів.

Залишається сподіватись, що все це робиться внаслідок щирого переконання в тому, що Лєнін та комуністи мають більше заслуг перед Православ’ям, аніж Мазепа й мазепинці. Хотілося б лише, щоб ця теза була виголошена відкрито, а не маскувалась обтічними заявами та символічними нагородженнями. Адже Преосвященним владикам (на відміну від політиків) достеменно відомо, наскільки важким є гріх лицемірства...

P.S. Нещодавно довелось почути цікаву оповідку. Нібито в одному з монастирів УПЦ МП чернець, побачивши поминальну записку українською мовою, викинув її. А прикладену до неї десятигривневу купюру, на якій зображено Гетьмана Мазепу, спокійно поклав до каси.
Історія, звісно, апокрифічна і, можливо, злонамірено поширюється представниками інших юрисдикцій. Однак це, на жаль, не означає, що вона не могла б відбутись у реальному житті.

Андрій СТАРОДУБ

Православний портал «Логос»



 
повернутися