11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ЧИСТІША ВІД СЛЬОЗИ ХАЙ МОВА БУДЕ...
21.12.2005 13:41

 

...Саме так заповідав нам видатний поет українського народу, знавець рідного слова Максим Рильський. Рідна мова, як і все дорогоцінне у світі, потребує дбайливого догляду і вірної любові. Наші взаємини з мовою постійні і вкрай необхідні. Бо формування гармонійно розвиненої людини дедалі більше пов’язується з досконалим опануванням мови. Бо з усім великим і неосяжним світом – далекими дорогами минулого, тривогами сьогодення, омріяними думами про прийдешнє – єднає нас слово. Воно вигострює наш розум, настроює світлі струни на служіння Вітчизні.

 

Рідна мова – найбільша духовна коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свого серця і мудрості, передає з покоління в покоління досвід, культуру і життєдайні традиції.

 

Рідна мова – незборна таїна, яка робить народ народом і увічнює найтонші порухи його душі. Заглиблюючись у таїну мови, ми засвоюємо золоті скарби народного досвіду і виховуємо у собі творчу особистість. Яка радість чекає на кожного, хто відчув глибінь слова серцем і розумом, усвідомив необхідність свого постійного вдосконалення, пізнав щастя духовності. І скрізь на шляхах з нами мова. Вона веде на вершини знань і відчиняє двері до духовної скарбниці людства. Мова – наш найкращий друг, наставник, постійний порадник і найдосконаліше знаряддя.

 

Упродовж віків український народ творив і шліфував свою мову, заносячи в мовну скарбницю переплавлені у ніжній душі, добірніші перлини пізнання, почуття, мрії. У безкрайому океані звуків неповторно звучить мелодія рідного слова. але це не тільки предивні звуки, це й найтонші відтінки думок і переживань, щедро приготовані для нащадків. І кожне слово – немовби виплекана народом-дивотворцем квітка з неповторним ароматом, з неповторними барвами. Щасливий той, хто пізнав у дитинстві чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання і зберігає її впродовж цілого життя.

 

Мова дечим споріднена з музикою. Мовні здібності, як і музичні, можуть не розвинутися. Вони начебто дрімають, занедбані й захаращені, тобто не приведені в дію. Музикант у такому разі втрачається, гине його талант. Подібне ж маємо з мовним розвитком. Проте тут спостерігаються ще більші втрати. Настають непоправні занедбання усіх здібностей. Мова нікому не прощає недбалого ставлення до неї.

 

Всебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови. Це вміння правильно розмовляти й писати, активно використовувати мовні знання, творчо застосовувати їх відповідно до мети та обставин спілкування. Трапляється зовнішня правильність мовлення, яка ще не засвідчує глибокого опанування мови. Такому мовленню бракує творчих барв, стилістичної виразності. Мовленнєве ж мистецтво осягається вмілим і доцільним вживанням слів, різноманітних синтаксичних конструкцій, а, крім того, в усному мовленні – багатством інтонацій. Знання виражальних засобів мови і вміння використати їх залежно від потреб спілкування – вищій ступінь опанування мовної культури. Об досягти його, треба досконало знати про різне призначення мовних засобів.

 

Уміння точно висловити свою думку народжується не за один день. Сприймаючи красу природи, незмірного світу, дитина має вдосконалювати могутній інструмент пізнання – мову. Саме в роки дитинства западають до свідомості найтонші відтінки рідного слова. слово стає надбанням духовного світу дитини. Безмежжя барв і звуків світу відображається у мові. Опановуючи мову, дитина зменшує віддаль між навколишнім світом і відбиттям його у слові. Слово у чутливій душі розпросторює свої крила, звучить багатобарвно, наповнює молоде серце відчуттям краси й емоціями, які закріпив народ у мові, віртуозно вигранюючи її.

 

Рідна мова – це безкінечний лан, на якому вічно квітують найкращі квіти-слова. Уявіть собі поле квітучої гречки. У тихі ранкові години, коли сонце ласкавим промінням пестить кожне зерно, лан гречки пребіло-ніжним, найчистішим велетенським килимом розпросторюється у далечінь, з’єднується з усім світом, з музикою бджолиного оркестру, з піснею вашого серця і стоїть, переливається, творить найдивнішу мелодію землі. Ніби вся краса світу зібралася на цьому лані, щоб зачарувати вас та зробити і гречку, і бджіл, і сонце, і пропахле медами повітря, і ранок, і невидимий оркестр, і ваше серце єдиним, одухотвореним буянням життя. Так і рідна мова, коли відкриється юній допитливій душі усіма гранями довершеності, полонить і зове в казкове царство краси.

 

Любов до рідного слова – це любов до Батьківщини, до всього прекрасного, що створив народ упродовж сторіч, до нашої пісні, в якій слово досягло найвищих вимірів краси і поетичної принадності. Ролю слова у вихованні особистості глибоко розумів видатний український педагог В. Сухомлинський: „Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду й племені!”

 

Усе, що створюється справді великого в національній культурі, оповито мовою або опосередковано нею. Якщо для словесного мистецтва мова становить її першоелемент, то для несловесних мистецтв вона є диво дійним нектаром, який через ряд асоціяцій, через використання оформлюваних у національній мові понять і уявлень, через мелодію рідної мови входить у тканину цих мистецтв, уможливлює їх мистецьку достовірність.

 

Органічного володіння мовою і розвиненого мовного чуття вимагає звичайна мовленнєва ситуація. А нерідко перед мовцем постають набагато складніші завдання. Приміром, потрібно викласти у письмовій чи усній формі суть якогось виробничого питання. Ще важче зблизити думку і слово у висвітленні наукової проблеми. Або написати талановитий вірш, поему, новелу, повість, роман чи п’єсу. Для успішного розв’язання цих завдань необхідно працювати над культурою своєї мови, над її збагаченням і вдосконаленням. За змістом і манерою мовлення можна уявити про рівень духовного розвитку людини, про її внутрішню культуру.

 

Українська мова – велике багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Знову процитую Сухомлинського: „Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодівайте цим різцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса!”

У великих письменників треба вчитися дбайливого ставлення до мовних скарбів народу, вчитися майстерного володіння мовою. І, звичайно, найбільше вчитися у Тараса Шевченка – найгеніяльнішого українського поета, найбільшого володаря таїни слова. Він став основоположником сучасної української літературної мови, її найбільшим Майстром. Геніяльність Тараса Шевченка виявляється у вічності його слова, у незмірних глибинах думки й почуття. Зачарування мовою, її силою знаходимо в безсмертних рядках вірша „Ну щоб, здавалося, слова…” великого Кобзаря:

 

Ну що б, здавалося, слова...

Слова то голос - більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!..

 

А які глибокі роздуми про мову повідав нащадкам невтомний трудівник пера Максим Рильський! Він наголошував, що „не тільки в художній літературі, а й у кожному слові людському увага до мови доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою справжню кришталеву форму”.

 

Покликання письменника – леліяти чисте й цілюще джерело народної мови, шліфувати слово. Справжність таланту визначається ставленням до мовних скарбів. Скільки проникливих віршів про мову написали поети! Скільки поетичних образів про слово… Візьмімо, наприклад, „Слово, моя ти єдиная зброє” хворої фізично, але незламної духовно Лесі Українки.

 

Мову ревно оберігають мовознавці, невтомні творці словників і граматик. Вони розглядають цей вид діяльності як найважливіше служіння слову. Творча діяльність мовознавця вимагає від нього широкого бачення мовних явищ і культури в цілому, вимагає дару вловлювати ледве помітні зародки нового в мові, вміння дати суспільству цінні поради щодо мовних норм. Індивідуальні смаки повинні переборюватися в ім’я вироблення бездоганних загальнонаціональних норм естетики слова. На цих принципах ґрунтувалася й мусить ґрунтуватися справжня культура мови.

 

Усе життя наше пов’язане з мовою. Завжди ми шукаємо найточнішого для думок або почуттів слова. Можливості нашого пізнання безмежні. І невичерпні можливості розвитку мови. Тому постійно потрібно піклуватися про здоровя нашого слова. Олесь Гончар у творчому замилуванні рідною мовою зазначав: „У вигляді мови природою дано людині великий скарб. Не тільки користуватися ним, рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його коріння й леліяти його світ – ось тоді воно й буде запашним та співучим, сповненим музики й чару, життєвої правдивості й поетичності”. Підійти найближче до таїни істини за допомогою слова, якнайточніше з’єднати думку зі словом – справа нелегка, яка вимагає чимало зусиль, мук пошуку потрібного мовного засобу. Культура мови народжує культуру думки. Це стосується не тільки таких високих мистецьких сфер, як художня література, а й усіх різновидів нашого мовлення. Тож плекаймо мову, прислухаймось до мудрих порад знавця української мови Максима Рильського, які він висловив у вірші „Мова”:

 

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

 

Ігор ВИХОВАНЕЦЬ


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
повернутися