11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ЗЕМЛЯ МОЇХ ДІДІВ
07.11.2005 09:59

 

Мене звуть Віктор, мені 15 років. Більшу частину свого свідомого життя я вчусь в українській недільній школі м. Нижнєкамська, де вчителькою Людмила Валентинівна Найденко. Вперше мене привів до школи тато, коли я ще ходив у дитячий садок. Я вже не мислю свого життя без української школи. В ній я навчився говорити українською мовою, читати, писати, а оскільки ми часто виступаємо з концертними програмами, я досить вільно відчуваю себе на сцені. Я дуже вдячний нашій школі, яка відкрила для мене всю красу культури моїх пращурів.

Спершу наші виступи проходили в Нижнєкамську. Згодом, набираючись досвіду, ми почали їздити з виступами Татарстаном, далі виступали вже в численних містах Росії і України.

Завдяки цим поїздкам я познайомився з багатьма цікавими і незвичайними людьми. Наприклад, Василь Верига – вчений-історик, віце-президент Світового Конґресу Українців, Михайло Горинь – Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, видатний політичний і громадський діяч України, Микола Плав'юк – останній президент Української Народної Республіки в екзилі. Нещодавно мені довелося зустрічатися навіть з діючим Президентом України Віктором Ющенком. Було ще багато незвичайних зустрічей з письменниками, поетами, видатними людьми нашого часу.

Я побував у численних цікавих і унікальних місцях України. Наприклад, був на могилі Гетьмана Дорошенка під Москвою, сидів за партою Миколи Гоголя в Ніжинському університеті, бачив пам'ятник Івану Підкові у Львові, побував в Києво-Печерській Лаврі, та ще в багатьох цікавих місцях.

В нашій школі багато уваги приділяється літньому відпочинку дітей. В 2003 році УССПУ Філадельфії (Голова пан Зеновій Квіт) нам було влаштовано відпочинок в україномовному таборі міста Львова. Там ми прекрасно відпочили, ходили по численних старовинних музеях міста, були в театрах і храмах, ходили на екскурсії в Карпати, зустрічалися з сином Головнокомандуючого Українською Повстанською Армією Романа Шухевича Юрієм. Він багато цікавого розповів про життєвий шлях свого батька і діяльність Повстанської Армії. Саме про ці події було знято фільм "Нескорений", який ми дивилися після розмови.

А ще ми зустрічалися з Митрополитом Української Греко-Католицької Церкви Любомиром Гузаром. Він так тепло зустрів нас, його проповідь була так схожа на дружню розмову, ми всі згодилися з ним, коли він розповідав, що між людьми різних віросповідань повинно бути взаєморозуміння, терпимість і взаємоповага.

Влітку 2005 ми знову відпочивали в Україні.  Цього разу влаштувати вакації нам допомогла Голова Всеукраїнського жіночого комітету Ольга Кобець (основним нашим спонсором була пані Наталка Іванів). Жили ми в Червоному Урочищі Тернопільської області.

Спершу дві доби добиралися до Києва. Там зустрілися з нашою керівничкою пані Ларисою і рушили до Заліщиків. Дорогою до нас приєдналися нові групи дітей з численних куточків України: з м. Києва і м. Бориспіль (Київської області), м. Змійов (що на Харківщині), м. Бар (Вінницької області), і ми – з російського Нижнєкамська. Було нас 19 дітей і 4 керівників.

Наша оселя розташована була поруч з руїною старовинного польського замку ХVІІ століття. Мене здивувало, що сам замок і будівлі навколо були з незвичайного червоного каменю. А під час зустрічі з викладачем геологічного інституту я дізнався чому це так. Він пояснив, що в палеозойську еру ця місцевість цілком була дном величезного моря, а червоного кольору набула від залишків морських істот. Уявити собі це зараз важно, тому і цікаво!

Вмивалися ми ранками з джерел, яких було досить багато навкруги, часто ходили купатися у найвищому водоспаді Поділля (16 метрів висоти!). Це було дуже незвичайно і захоплююче. З цього водоспаду починається річка Джурин, яка потім впадає в Дністер. На Дністер ми ходили подорожувати. Купалися, відпочивали, палили багаття, варили смачну юшку.

Майже щоденно ми вибиралися за межі табору, сиділи біля багаття, вели розмови, проводили численні цікаві конкурси (адже програма нашого відпочинку була ретельно спланована і пройшла конкурсний відбір у Всеукраїнському жіночному комітеті). Наприклад, треба було відповісти з якої мови прийшло твоє ім'я, чому тебе назвали саме так, чи відповідає твій характер імені? Кожний конкурс проводився лише одного разу. Тому треба було щоразу бути уважним і робити все "на відмінно". Ніколи в житті мені не забути ці вечори біля багаття!        

Одного разу ми писали диктант (українською мовою). Хлопчик з нашої групи, Ігор Нагорнов, який ще лише два роки ходить до української недільної школи і не дуже добре знає мову, зробив у диктанті 60 помилок. Але одержав приз за сміливість і велике старання! Ми всі були горді за його хоробрість.

Святкували ми дні народження – це було класно! – гумористичні конкурси на різні бажання, жартівливі питання, веселі ігри.

Ми були присутні і навіть приймали участь у двогодинній службі в Греко-Католицькій церкві. Для багатьох з нас це було вперше, тому незвичайно і цікаво.

Особливо незвичайною була поїздка на страусину ферму. Бачити страуса на відстані витягнутої руки, повірте, враження не з щоденних! Ми багато фотографувалися, а працівники ферми подарували нам навіть страусине перо. Окрім страусів на фермі були ще кролі, кози, вівці та видри. Це нагадувало маленький зоопарк.

Україна – земля моїх дідів. Для мене вона теж рідна! Саме в Україні мені щастило на незвичайні і неповторні зустрічі. Коли я вперше був в Україні (це було під час святкування 10-річчя Незалежності в серпні 2001 року), я готувався до виступу на форумі УВКР перед Михайлом Горинем (ми виступали майже всім класом). Їхали ми з татом у метрі, я поступився місцем одній жіночці. Вона подякувала і ласкаво з посміхом сказала: "Навчайся гарно, хлопчику, будь чемним, можливо колись ми виберемо тебе Президентом України". Тато розговорився з нею, виявилося, що то саме була дружина Михайла Гориня, виступати перед яким мені передувало за пів-години. Я й думаю, може її слова були пророчими? Тому стараюсь навчатись сумлінно. 

А цього літа ми були в історичному музеї м. Заліщики. Їхали довго, близько двох годин. Я не дуже добре переношу дорогу, тому коли зайшли до музею, стомлено присів перепочити в кінці зали, куди екскурсія ще не дійшла. Поруч з панорамою і моїм стільцем вже сиділи два дідуся. Один з них (з орденами на піджаку) щось поясняв другому. До мене долинули слова: "Правдива панорама…, саме тут стояв кулемет…, а отут були окопи..". Я зрозумів, що він був учасником зображеного бою, зацікавлено запитав йього, чи це так? Дідусь сказав: "Так, я ветеран Червоної Армії, і воював проти німців". Тут усміхаючись приєднався до нас другий наш співрозмовник: "А я ветеран УПА, і можно сказати ми воювали один проти одного". Перший додав: "Сам я з місцевих, тому після війни був відправлений воювати не з УПА, а на кордон на Далекий Схід. Але і я відчуваю себе ветераном УПА, тому що воював за свободу рідної землі і за свою Батьківщину". Ці слова і сама зустріч мене дуже вразили!

В той день я багато дізнався про місто Заліщики і взагалі цей район. Далі ми ходили до пам'ятника визволителям України – воїнам УПА, ОУН, Українським Січовим Стрільцям.

За два тижні перебування в таборі я одержав масу неповторних вражень, у мене з'явилося багато нових друзів в Україні, багато дізнався з минулого і сучасного України, навчився спілкуватись і знаходити спільні інтереси з незнайомими людьми, вдосконалював українську мову, що збережу в своєму серці на все життя.

Віктор САВЕНКО

м. Нижнєкамськ,

Республіка Татарстан, Росія

На світлині: діти нижнєкамської недільної школи в мовному таборі на Тернопільщині (крайній внизу справа - автор статті)


 
повернутися