11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


УКРАЇНЦІ В ІНТЕРНЕТ – ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
27.09.2005 12:26

 

Від кінця 1990-х років в Україні поряд із пресою, радіо й телебаченням з’явився четвертий вид медія — Інтернет-ЗМІ. Хоча у світі серед правників і журналістів і досі тривають суперечки щодо того, чи справді Інтернет-ЗМІ можна вважати окремим видом медія? Для лінґвістів Інтернет — “особливе комунікативне середовище, особливе місце реалізації мови, яке раніше не існувало, таке інформаційно-комунікативне середовище, в якому успішно співіснують усний і письмовий варіянти мови з різною жанрово-стилістичною спрямованістю”. З погляду філологічного, завдяки децентралізованості Інтернету, відсутності цензури, можливості висловити свою думку на безмежну авдиторію, Інтернет здобуває характеристику “поля найменшої текстуальної уніфікації та найбільшого словесного “демократизму”.
Інтенсивність розвитку Мережі в Україні від початку цього століття була дуже високою: так у грудні 2000 року постійних користувачів Інтернету було близько 2,1% громадян, у жовтні 2003 року їх налічувалося близько 900 тисяч (http://www.chernivtsi.ukrtelecom.ua), через рік, за даними bigmir.net, українська авдиторія глобальної мережі вже становила близько 4 мільйонів, а за прогнозами, до 2006 року має вийти на рівень 20% інтернет-користувачів (близько 8-9 млн) (http://www.chernivtsi.ukrtelecom.ua/). Проте тенденції мовного розподілу функціонування сайтів свідчать про величезний дисбаланс між російськомовними та українськомовними ресурсами: станом на кінець 2003 року тільки 14% усіх українських веб-сайтів були українськомовними при 82% російськомовних і 4% двомовних! Таке становище давало підстави російським Інтернет-технологам стверджувати, що позаяк Інтернет ділиться не за країнами, а за мовами, а сайтів українською мовою дуже мало, то й говорити про український Інтернет не доводиться, і сайти, розміщені в російськомовних зонах, слід вважати частиною російського Інтернету.

У небагатьох дослідженнях мовної ситуації в українській зоні Мережі насамперед зазначають значну кількісну перевагу російськомовних сайтів перед українськомовними, тенденції великої кількості помилок у текстах, відсутність технічних можливостей для української абетки. За нашими спостереженнями, аналогічні тенденції характерні й для такого структурного компоненту Інтернету, як онлайнові ЗМІ.
Електронні ЗМІ в структурі українcького Інтернету займають 6% від усіх ресурсів, але є, проте, найбільш відвідуваними. Можливості мовного впливу повідомлень, переданих через Інтернет, випливають з їхніх властивостей — доступності (читач за бажанням може відкрити сайт у будь-який час доби), гльобалізованості (перетинають безперешкодно будь-які державні кордони), інтерактивності (“двобічний зв’язок між комунікатором і реципієнтом, що в будь-який момент стає комунікатором”). Інтернет-ЗМІ диктують “мовну моду” ще й у той спосіб, що стають потужним джерелом інформації для решти ЗМІ — авдіовізуальних і друкованих.

Російська мова домінує і в онлайнових ЗМІ (які не мають друкованих чи інших стандартних аналогів, а існують тільки в Мережі), на Uaportal із-поміж 150 зареєстрованих видань тільки 28 мають українську версію і лише в 16 ця версія базова, решта — російськомовні.

Отже кількісне співвідношення українськомовних і російськомовних видань, зрештою, мало відрізняється від мовної ситуації в інформаційному просторі країни загалом. Але причини такого явного перекосу, поряд із традиційним колоніяльним мовним спадком, припускаємо, ще й у визначальних чинниках організації мовного режиму інформаційних сайтів.

Однією з причин переважної російськомовності українського інформаційного Інтернет-простору є, безперечно, зосередженість медія-ресурсів і більше поширення Мережі в русифікованих центрах Сходу й у Києві. Так, реґіональний розподіл авдиторії українського сеґмента мережі Інтернету є таким: Київ — 66,06%, Одеса — 8,49%, Дніпропетровськ — 7,04%, Донецьк — 4,53% і всього близько 15% припадає на решту території, куди входять українськомовні краї. За клясифікацією російського дослідника І. Давидова, мережеві видання за приналежністю поділяються на ті, що належать державі, медійним групам, політичним і бізнесовим групам, незалежні.

В Україні до державних сайтів належать веб-сторінки державних установ і організацій, а також Інтернет-версії державних друкованих та електронних видань. Як відомо, Закон “Про мови” в Україні не поширюється на віртуальні ЗМІ. Отже в умовах явно недостатньої представленості тексту українською мовою держава мала б шукати способів захищати мову титульної нації у віртуальному просторі, надто коли ця мова взагалі є головною засадничою умовою існування українського Інтернету. Натомість спільним наказом Держкому інформаційної політики, телебачення і радіомовлення та Держкому зв’язку й інформатизації від 25 листопада 2002 року запроваджено тримовне публікування інформації на офіційних сайтах — українською, російською та англійською. Насправді пріоритетне місце часто відводиться російськомовній версії, що й леґалізувало фактично статус російської мови в українському Інтернеті на державному рівні як офіційної.

Що стосується медійних груп, то в Україні не склалося сприятливих умов для медія-бізнесу, а існуючі поодинокі медія-групи спеціялізуються на теле- й видавничому бізнесі, обходячи Інтернет боком. Із іноземних найпотужніше діють російські медія-групи, що мають дочірні сайти в Україні, і подають інформацію російською, іґноруючи створення української версії. (ІА “Новости-Украина” (http://www.newsukraina.ru), “Утро-ру-Украина” (http://ukraina.utro.ru) та ін.). Чи не єдина на інтернет-медійному ринку України західна компанія “KP Publications” до її честі має українськомовну версію газети “Кореспондент” (http://www.korespondent.net). Найбільший інформаційний сеґмент в українському Інтернеті — у руках політичних і бізнесових груп, він переважно російськомовний і є насамперед засобом політичного пі-ару й пропаганди. Ці групи, як відомо, до останнього моменту не відзначалися особливим патріотизмом і орієнтувалися здебільшого не лише на українського споживача, а й на російського, що сприяло втягуванню української зони Мережі в російську та СНҐ-івську сфери Інтернету. У цій ситуації тільки завдяки ентузіязмові керівників інформаційних проектів і головних редакторів вдалося переконати власників у потрібності українськомовної версії і створити поряд із головною — російською — небазові українськомовні сторінки (forUm (http://for-ua.com), proUA (http://www.proua.com) та ін.).

Незалежних Інтернет-ЗМІ в Україні небагато, бо вони не можуть бути на самофінансуванні, окремі з них існують на кошти громадських організацій і фондів, інші — на міжнародні ґранти. Вони переважно політично представляють інтереси й орієнтуються на національно й мовносвідомого читача, обираючи за головну версію українськомовну (Майдан (http://maidan.org.ua), Українська правда (http://www.pravda.com.ua), ін.). Проте відсоток таких видань незначний через проблеми з фінансуванням.

Журналісти, редактори, політологи підпорядковані власникам сайтів і втілюють їхню мовну політику. Оскільки географічно Інтернет зосереджено в Києві та російськомовних реґіонах, то й найбільше серед зазначеної категорії вихідців із цих країв. Середній вік Інтернет-журналіста — 25-35 років. Це покоління, формування мовних настанов якого відбувалося під впливом усе тих же совєтських стереотипів на кшталт: “Яка різниця, якою мовою говорити” та післясовєтських подвійних стандартів у мовній політиці — формального на офіційному рівні впровадження української як державної з одного боку, та фактичного продовження старорежимної політики зросійщення, зокрема інформаційного простору, — з іншого. Природно, що російськомовному журналісту психологічно комфортніше писати тексти російською в умовах надоперативності, якої вимагає робота ЗМІ в режимі реального часу. “Зручність” російської мови (порівняно з українською) випливає і з наявності величезного обсягу довідкової інформації, представленої нею в Інтернеті, натомість “незручність” української ще й пов’язують із неналежною технічною пристосованістю клавіятури до української абетки (особливо стосується літери ґ та апострофа).

Мовні уподобання української авдиторії слід розглядати в кількох площинах. Відповідно до згадуваного географічного розподілу Інтернету, переважна більшість користувачів інформаційних сайтів — мешканці столиці (близько 50 %) і східних індустріяльних центрів із відповідними мовними стереотипами.
Є катеґорія користувачів, мовні уподобання якої певною мірою пов’язані з ідеологічною, політичною, культурною орієнтацію особистості. Прикладом “мовних уподобань” однієї з груп є середньостатистичні показники за січень 2005 року: 55% усіх заходів на російськомовну базову сторінку рейтинґового сайту “forUm” (http://for-ua.com) становили користувачі Києва, 27% — користувачі Донецька й області, співвідношення заходів на українську та російську версію сайту перебуває в діяпазоні від 1:5 до 1:20 на користь російської (ресурс позиціює себе як захисник реґіональних інтересів цього краю).

Соціяльні характеристики авдиторії: (43% користувачів Інтернету — віком 25-39 років, 32% — віком 14-24 роки, 30-40% — корпоративні клієнти, 20% — працівники державних установ, 18% — представники малих і середніх підприємств, 79% — люди із закінченою освітою) орієнтують менеджерів на так званий середній клас і дають підстави вважати, що російська мова “як універсальна” зручніша для таких катеґорій. Цей стереотип не має під собою реального підґрунтя. Дані опитування керівників рейтинґових двомовних веб-сайтів щодо мовних пріоритетів користувачів засвідчують: “Оскільки абсолютна... більшість вільно володіє як українською, так і російською мовами, то пересічний український користувач Інтернету просто... дивиться ту версію сайту, яка є стартовою чи просто більш розкрученою”. Як зазначає дослідниця Н. Іванова, “при бажанні користувач може змінити мову, та постає зустрічне питання: у кого і за яких умов з’являється така потреба, якщо Інтернет все-таки виступає передусім джерелом інформації та розваг, а рівень володіння російською мовою в українського відвідувача Мережі достатній, аби вільно орієнтуватися на такому стартовому сайті”.

Отже, причини масового вибору російської мови як єдиної або основної для веб-сайтів українського інформаційного Інтернет-простору полягають, із одного боку, в суто споживацьких і комерційних трактуваннях питання мови, у штучних мовних стереотипах, що склалися у совєтські  часи, у мовних уподобаннях переважно російськомовних і орієнтованих на російську культуру власників і журналістів. В умовах становлення українського Інтернету й поступового зрощення його з комерцією власники інформаційних сайтів, використовуючи їх насамперед як засоби пропаганди і пі-ару, діють на закріплення за собою вже наявної авдиторії, а не на кількісне розширення її, орієнтуються на смаки новоутворюваного середнього класу, який, на їхній погляд, обирає за пріоритети прагматичні інтереси інформативності, зручності, універсальності, а не патріотичності. Перенесення в Мережу реальної практики ставлення до української мови як до марґінальної становить загрозу витіснення української словесної комунікації російською. Якнайперше — російською, бо спостереження останнього часу свідчать про захоплення російською й тих незначних відсотків у вітчизняному Інтернеті, які мали англомовні інформаційні версії веб-сайтів. Актуальним є застереження Лариси Масенко про те, що домінуюча мова витискує підкорену прямо пропорційно до обсягу інформації, що подається цими мовами, і обернено пропорційно до структурної диференціації мов, тобто генетично структурна близькість підкореної мови полегшує домінуючий процес поглинання. Тож українські онлайн-ЗМІ, як і весь українськомовний Інтернет, мають дбати і про більшу наповнюваність українським текстом, і про якість цього тексту — його інформативність, змістовність, грамотність. Цьому мають сприяти і подальші дослідження мовної ситуації Інтернетних-ЗМІ та інших структурних компонентів вітчизняного сегмента Мережі. 

                                                                                                    наш конфединційний спостерігач



 
повернутися