11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ХТО ЗАМОВИВ МУЗИКУ?..
23.09.2005 10:28

 

ХТО ЗАМОВИВ МУЗИКУ?..

...Страшний удар сьогодні завдається по українській пісні, по музиці, по самій душі народній…

Ми, українці, – нація, що її можна віднести до наймузичніших націй у світі. Цілком відповідно можна сказати: той, хто не знає, що таке українська пісня, той нічого не знає про Україну. Пісні – це найкоштовніший скарб нашого народу, в якому відбивалося життя українців: гаразди і негаразди, щастя і лихо, сподівання, журба, гумор, – словом, майже все, що є в людині. Зрозуміло, що через пісню народ осмислює сам себе, осмислює Всесвіт і своє місце у цьому Всесвіті.

Цілком логічно, що в незалежній Україні саме українська пісня мусила б відігравати одну з провідних ролей у справі побудови національної держави, відродженні національного духу тощо. Проте, як кажуть, не так сталося, як гадалося. Сьогоденна Україна нібито і незалежна, нібито і вільна та самостійна, але якщо у цій “незалежній” країні хочеш почути справжню українську пісню, доведеться ще добре постаратися. Бо куди не підеш в українському Січеславі, всюди почуєш будь-що, тільки не українську музику або українській спів. Я сам в цьому давно вже переконався, тому що біля мого будинку існує такий собі шиночок, який щовечора ублажує своїх відвідувачів “живою” музикою – та що доводиться чути! Щовечора на весь район лунає “Офіцери! Росіянє! Пусть свобода воссіяєт!..”, “Ждьот Сєвастополь…”, та й звичайно, горезвісна “Мурка”, “Владімірскій централ”… Таке враження, що живеш не в українському місті, а в московській казармі з краєвидом на тюрму. І це в країні, яка на цілий світ славиться як пісенна та музична! Здавалося б, шинок – не показник: треба послухати, що співає, до чого схиляється більшисть мешканців міста, котра аж ніяк не сидить годинами по шинках. Але й тут картина кепська: навіть на весіллі, якщо й заспівають українських пісень, виходить хіба “Несе Галя воду”, та й то – чотири перші рядки! А далі чухають потилиці…

Підходжу до стендів з касетами – той же набір: брутальний, огидний! Не пропонують жодної української пісні. І справа навіть не в мові. Лине з цих стендів похабщина – та й годі.

Такий стан речей – це безпосередній наслідок тотального нищення української національної культури, нівечення національної свідомості, що проводять у нібито “незалежній” країні корумповані промосковські урядовці – ті ворожі сили, що вчора співали алілуйю “рідній” комуністичній партії, а останнім часом хутко перефарбувалися у “демократичних” політиків. Проте методи, якими вони нищили український дух, залишилися.

Придивіться, якою тихою сапою іде потурання справжній навалі низкоякісної антиукраїнської – передусім російськомовної – “продукції”: тисячі тупих книжок, шовіністичних видань, кінострічок, телепрограм, що насаджують насильство, сприяють одурінню нації, підводять грунт під різноманітні злочини та збочення. І найміцніший удар завдається саме по пісні, по музиці, тобто по самій душі народній! Що ж, вороги добре знають, куди цілити… В нашому місті майже десяток FM-радіостанцій. З них не тільки немає жодної станції україномовної: ми не почуємо там жодної пісні української! Вмикніть будь-яку хвилю: якщо не про “Яйця”, то “Нас нє догонять” – істеричні волання на тлі примітивного ритму і двохтактової “мелодії” (таку “музику” сьогодні будь-хто може зробити за допомогою компьютера).

Але найгіршу руйнацію душ робить FM-станція “Руський шансон”, що її так полюбляють водії маршрутних таксі. Пісні бандитів, злодіїв, вбивць лунають майже усюди, і всі роблять вигляд, нібито так воно і треба! Кому воно теба? Тому, хто хоче взагалі знищити те останнє добро, що залишається у нас – українську душу, українську вдачу, що ніколи не прагнула чужого і не бажала нікому зла? І дуже хоче – на державному рівні, бо жодного слова проти розповсюдження цього радіо-лайна “зверху” не злітало. Мовляв, слухайте на здоров’ячко, нехай ваші діти виховуються на “блатних” піснях, може, щось з них виросте... Виросте, та не те, на що сподіваємось. Ба при сьогоденному рівні злочинності Верховна Рада скасувала ж смертну кару, то ж цілком логічним є наступний крок – всіляко сприяти культу кримінальщини в країні. Добре, хоч не утнули назвати цей “шансон” “українським” – принаймні, видно, звідки вуха ростуть...

Втім, дехто може заперечити: але ж є й багато українських співців, і багато останнім часом зявилося поп-груп, що співають українською, і вони часом популярні серед молоді. Не можу не погодитися: дійсно, багато. Але поміркуймо: що в них українського, крім, певне, мови? Візьмемо, на взірець, два найвідоміші українські поп-гурти: “ВВ” і “Океан Ельзи”. Хто їх чув, розуміє, що в першому випадку ми маємо діло зі звичайним блазнюванням у дусі “етнографічних гопакедій”, а в другому – з більш професійною роботою в руслі традицій західної музики, але ніякою мірою не української: я маю на увазі не тільки саме тональний лад і композицію їхніх пісень, а сенс і дух пісні, що відіграє велику ролю в її сприйнятті і може зробити шедевр навіть з простої і непрофесійно виконаної мелодії. Саме цього бракує хлопцям з “Океану Ельзи”, бо вони роблять речі потужні, але холодні та пусті, що ніколи не було властиве українскій пісні.

Що казати про решту україномовних співаків конкретного штибу – вони усі так чи інакше орієнтуються на московський кшталт, тому є нудні і нещирі, або відверто дурні, бо виконують “Купила мама коника, ги-ги...”

Проте саме ці “виконавці” і презентують українську пісню перед пересічним громадянином, і саме їхня “творчість” панує в наших ЗМІ, і складається враження, що немає уже в країні справжніх співаків, і немає Української пісні! Ось така “мудра” політика у сьогчасній влади: задушити, зацькувати саму думку про українську культуру.

Звісно, талановиті українські музики є, і є українська пісня. Але їх не передають по радіо чи телевізії, і касет чи компакт-дисків цих співаків ви “днем з вогнем” не знайдете. Принаймні, придбати записів чудових дум українських кобзарів мені довелося лише у Києві (нібито Україна – це тільки Київ!) У столиці наразі діє і талановитий січеславський рок-гурт “Сад”, якому в рідному місті рідна адміністрація зробила все можливе, щоб затулити рота. Чи не через те, що багато творів “Саду” мають чітку українську тематику, базуються на українських традиціях, а пісні альбому “Доле, де ти?” зроблено на основі віршів Тараса Шевченка? Чи не через те, що відомий вірш “Нащо мені женитися?..” подається таланом молодих музик як могутній заклик до боротьби за Україну, як романтична згадка про славне козацьке минуле, як своєрідний міст між Україною старою і Україною новою, де традиційна народна мелодіка сплітається з патетичною “важкою” хвилею рокового звуку? Чи не через те, що на цьому альбому чітко чути галасні вигуки виконавців: “Слава Україні!”

...Але все це – припущення. Однозначно зрозуміло одне: що наразі коїться в галузі української культури, мистецтва насамперед, неможливо назвати інакше, ніж культурним геноцидом.

Семен ШВАЧКА

м. Січеслав

 
повернутися