11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ДІВЧИНА З ЛЕҐЕНДИ – МАРУСЯ ЧУРАЙ
12.08.2005 09:56

 

ДІВЧИНА З ЛЕҐЕНДИ – МАРУСЯ ЧУРАЙ

У науковій бібліотеці міста Львова зберігається рукописний пісенник із Білок Василя Талапковича, який той у середині ХІХ сторіччя передав Якову Головацькому для збірки „Народные песни Галицкой и Угорской Руси”. Є в тому пісеннику згадка, що на Закарпатті співають пісню „Віють вітри, віють буйні...” Як ця пісня з Полтавщини прилинула ген за Карпати? Мабуть, із допомогою вистав „Наталки Полтавки” Івана Котляревського? Її співає в п’єсі Наталка Полтавка.

У становленні українського театру на Закарпатті ця п’єса Котляревського зіграла велику ролю. Як і п’єса Михайла Старицького „Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”... Назву цій п’єсі також дала пісня. І не тільки назву, але й сюжет про те, як Маруся вчарувала Гриця. На основі цієї пісні Анатолій Кралицький написав оповідання „Ой не ходи, Грицю, на вечерниці”, яке з підзаголовком „подкарпатская повесть” опублікував у львівському „Слові” (1865, чч. 23,24).

Що об’єднує згадані пісні? Те, що в них один автор, точніше – авторка – Маруся Чурай, полтавчанка, донька урядника полтавського козацького полку Гордія Чурая, учасника визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького. У походах співали складену Марусею пісню „За світ стали козаченьки”. Співав її й закоханий у Чураївну знаний ув історії хоробрий козак Іван Іскра, син Гетьмана Якова Іскри-Острянина (Остряниці), а серце дівчини чомусь радісно тьохкало під час залицянь козака Гриця, того парубка, якого треба було спонукати до роботи, але не на зальоти:

Грицю, Грицю,  до роботи!

В Гриця порвані чоботи.

Грицю, Грицю,  до Марусі!

– Зараз, зараз уберуся!

Традиція приписує Марусі Чурай пісні „Ішов милий горонькою, мила – під горою”, „Болить моя головонька від самого чола...”, „Котилися вози з гори та в долині стали”, „Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає...” та багато інших. В оповідях про Марусю Чурай важко відділити реальне від легендарного. Вважається, що вона народилася 1625 року, була співучою та оспівала своє кохання з Грицем, та коли він знадився багатством Галі Вишняк, дала йому чари... Чи так було, чи Гриць помер з іншої причини, але суд присудив скарати Марусю на горло. Іван Іскра виклопотав у Богдана Хмельницького помилування співачці. Хмельницький в Універсалі (словами Ліни Костенко з роману в віршах „Маруся Чурай”) переконував судців:

Таку співачку покарать на горло, –

Та це ж не що, а пісню задушить!

Співачку помилували (влітку 1652 року), але вона після того вже не могла творити нові пісні і згасла у незвісності. Та пісні її залишилися – і „Летить галка через балку”, і „Зелений барвіночку, стелися низенько”, і „На городі верба рясна”, і „Чого ж вода каламутна?..”, і „В кінці греблі шумлять верби”.

Як мовою, так і змістом ці пісні полтавчанки приймалися на Закарпатті як свої. Маруся співала:

Котилися вози з гори та в долині стали,

Любилися, кохалися, та вже перестали.

У „Граматиці слов’яно-руській” Михайла Лучкая, яку було випущено у світ 1830 року, зафіксовано таку закарпатську пісню:

Котилися вози з гори,

На долині стали.

Любилися чорні очі,

Тепер перестали.

Є інші приклади. В Марусі Чурай:

Із-за гори світ біленький,

Десь поїхав мій миленький,

Десь поїхав, та й немає –

Серце моє замирає.

А я на Іршавщині, в селі Новоселиці (відноситься до Рільницької сільської ради) почув:

Ой на горі сніг біленький,

Десь поїхав мій миленький,

Десь поїхав, та й немає,

Серце з жалю завмирає.

Так пісні полтавчанки Марусі Чурай стали одним із засобів формування єдиної національної культури на всіх українських землях. Ї пісні пішли на Буковину, одна із них була натхненням для повісті Ольги Кобилянської. Прийшли вони й на Закарпаття, як свої. Хто з нас не співає „Одна гора високая, а другая низька”, „Коло млина, коло броду два голуби пили воду”, „Сидить голуб на черешні, голубка на вишні”... І ці пісні були в репертуарі Чураївни. То ж буде справедливим, коли ми у нашій країні не забуватимемо дівчину-леґенду, славну полтавчанку Марусю Чурай.

Іван СЕНЬКО,

Закарпаття

 
повернутися