11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ЗУСТРІЧ З ЛЮДИНОЮ-ЛЕҐЕНДОЮ, АБО ЗНАЙОМСТВО ЗІ СПРАВЖНІМ УКРАЇНЦЕМ
09.08.2005 10:14

 

ЗУСТРІЧ З ЛЮДИНОЮ-ЛЕҐЕНДОЮ, АБО ЗНАЙОМСТВО ЗІ СПРАВЖНІМ УКРАЇНЦЕМ

Уся історія людства неофіційно поділяється на окремі епохи, існування яких пов’язано із життям їх носіїв. Так, недарма кажуть, що війна закінчується лише тоді, коли помирає її останній свідок. Кожна така епоха припадає на декілька поколінь і певний проміжок часу. Зустрічатися з людьми попередньої епохи завжди цікаво, бо вони є справжніми безпосередніми свідками минулого, і ти ніби торкаєшся глибин історії. Ці люди опосередковують зв’язок поколінь і забезпечують наслідування не тільки ідей, поглядів та моралі, а й всього того, що зветься культурою. Цей зв’язок, якщо звернутися до філософії, є ніщо інше, як діялектична боротьба та єдність двох протилежностей…

Я хочу розповісти дещо про моє унікальне знайомство із незвичайною людиною –Теодозієм Степановичем Тимочко, колишнім воїном Української Повстанської Армії, справжньою людиною-леґендою. Це знайомство настільки вразило мене, що я не міг не написати про це – просто не мав морального права. Незвичність та особлива зацікавленість цією особистістю полягала в першу чергу тому, що на Січеславщині не часто зустрінеш людину, яка б брала участь в Українському національно-визвольному русі 40-50 років XX ст. І якщо у західних областях нашої Батьківщини зустріти таку людину цілком можливо, то на території Західного Донбасу (м. Павлоград), така, дійсно - справжня екзотика. Мене, як майбутнього історика дуже зацікавила особистість Теодозія Степановича. І я вирішив будь-яким чином познайомитись з ним. Вперше про нього мені якось розказав його онук і мій друг та однокурсник – Тарас. Можна б сказати, що це було цілком випадково, але я не вірю у випадковості… Нагоду зустрітися із Теодозієм Степановичем я, нарешті, отримав, коли Тарас запросив мене на свій день народження у місто Павлоград.

Вірно кажуть мудрі люди, що домівка людини це не тільки місце її мешкання, але й частина її душі. Кожний естетичний елемент, який знаходиться в хаті, зазвичай виконує якусь свою певну ролю. І в першу чергу – це роля прояву почуттів, поглядів, переконань тієї людини, яка тут живе. Я переконався в цьому, як тільки зайшов до затишної оселі, де живе Теодозій Степанович та його дружина – Катерина Іванівна. Перше, що відкрилося моєму зорові, були зображення Володимира Хрестителя і невеличкий портрет Тараса Шевченка. Неймовірно, але обидва були створені самим господарем! Пізніше, коли я зайшов всередину хати, я побачив ще не одну його роботу, серед яких чільне місце займали портрети Тараса Григоровича Шевченка. Просто не вірилося, що людина, яка не закінчувала якогось спеціяльного художнього навчального закладу може створювати такі чудові картини! Але талант Теодозія проявився не тільки в образотворчому мистецтві, а й у столярстві. Найкращим доказом були меблі, які прикрашали спальну кімнату родини Тимочко.

Коли я зайшов безпосередньо до зали, Тарас познайомив мене зі своїм дідом – людиною невеличкого зросту, із сивим волоссям та козацькими вусами. Ми пожали один одному руки і я відчув ту справжню, щиру українську гостинність, те випромінювання тепла та привітності, яке властиве тільки українцеві. І тут, я знову був до глибини душі вражений: Теодозій Степанович не просто розмовляв, він промовляв віршами Шевченка! Причому за весь час, поки я був у нього в гостях, він жодного разу не повторювався! Це може свідчити лише про неймовірну пам’ять та любов до творів Кобзаря. А там де поважають Кобзаря – там поважають й українське слово!

Кажуть, що почуттів у людини значно більше, ніж слів. Раніше, я ніколи не надавав цьому особливої уваги, мабуть, через те, що не розумів цього до кінця. Інколи ж у спілкуванні достатньо тільки погляду. Тепер я в цьому переконаний. Теодозій Степанович має складну долю: народився він у селі Яксманичі, Перемишльського району (зараз ця українська територія знаходиться під владою Польщі), поклав свою молодість на олтар боротьби за Українську Соборну Суверенну Державу і поплатився за це десятирічним ув’язненням у совєтських трудових таборах Сибіру із забороною вертатись у рідне село. Він, як людина із непростим життєвим шляхом, міг розказати багато чого навіть без слів, використовуючи тільки погляд. Трошки пізніше, Теодозій Степанович звернувся до мене зі словами, які, мають відношення до всієї української патріотичної молоді. Саме через те я і вирішив передати їх всім, хто вважає себе таким. Він звернувся до мене, взявши мою руку: «… я хочу передати вам – наступному поколінню те, що палає в моєму серці, те, що пройшло крізь всю мою душу, те що займає мої думки – це любов до Батьківщини. В цьому полягає моя місія. Знаєш, дуже багато полягло наших у боях за Україну, але всі вони йшли до Господа із світлою вірою у щасливе майбутнє Рідної землі – нашої Батьківщини. А я маю передати вам саме те, з чим ми боролися і помирали…». Саме після таких слів починаєш переконуватися в тому, що будь-яка зброя, якою б жахливою вона не була, все одно схилиться перед Ідеєю. Бо ідея сильніша за зброю! «Борітеся –  поборете, – нагадав Теодозій. - Бо боротьба – то є життя, а спокій – то є смерть!» Це була мудрість людини, яка прожила у боротьбі все своє життя, людини, яка боролася фізично і морально, боролася за ту державу, яка сьогодні, на жаль, забула про них, ту державу, що за 14 років не вшанувала їх, як справжніх Героїв. І невідомо, чи застануть вони – Герої, ті часи, коли Україна, нарешті, згадає свої загиблих синів, які йшли на смерть із гаслами  «Свобода людині, свобода народам!» та «Слава Україні!». Сьогодні їм необхідна підтримка. В першу чергу - підтримка молоді. Вони мають знати, що їх боротьба не була даремною, що молодь поважає їх і схиляє голови перед їхніми подвигами! Що, в кінці кінців, не дивлячись ні на що тут, на нашій землі зростає молоде покоління українців, готових до захисту рідної землі від будь-яких ворогів! І ніякі клани, ніякі «бриґади», ніякі «братки» та інші аморальні угруповування безідейних та продажних, чиє серце пусте і холодне, не зможуть ані роз’єднати України, ані підкорити собі наш прекрасний народ!

Я сподіваюсь, що в свою чергу виконав мою невеличку місію і передав ті думки, слова і почуття, а головне дух справжнього українця-патріота, мудрого наставника і просто доброї людини Тимочко Теодозія Степановича всій патріотичній молоді нашої Рідної України.

Дмитро ТКАЧ,

студент історичного факультету

Дніпропетровського Національного Університету

 
повернутися