11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПРИСЛІВ’Я ТА СЕНТЕНЦІЇ У ЗАПИСАХ XVII ст.
24.06.2005 13:32

 

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ПРИСЛІВ’Я ТА СЕНТЕНЦІЇ У ЗАПИСАХ XVII ст.

Ще у 1978 році нашу увагу привернув рукописний збірник XVII сторіччя, котрий містив у собі ряд пам’яток історичної та суспільно-політичної думки України. /Державна публічна бібліотека ім. Салтикова-Щедріна в Петербурзі, Росія. Відділ рукописів XVII ст., 220/

Цей україномовний збірник був створений особою, близькою до Василя Дворецького (1595 – 1670-і роки), київського полковника, котрий був правою рукою Гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького в 1663-68 роках. Можливо, й сам Василь Дворецький або його син Іван (помер у 1690 році), київський полковий суддя, брали участь у формуванні збірника. Останній нами умовно названий „збірником Дворецьких”.

Головні матеріяли даного рукопису були видруковані в різних виданнях автором цих рядків, а також відомим українським істориком, професором Ярославом Ісаєвичем. Однак ще не всі частини збірника Дворецьких опубліковані. Зокрема це стосується записів із понад 100 різних прислів’їв та сентенцій, писаних українською та польською мовами. Деякі з них були навіть включені до тексту пам’яток, що зберігаються у збірнику. Так, у „Літописці” Дворецьких невідомий автор, прагнучи засудити амбіції гетьманів по смерті Богдана Хмельницького, зазначав, що ці люди жадібно пориваються до влади, „як за мотикою проти сонця”. Ряд римованих сентенцій являють собою переклад або переробку польськомовних віршів видатного поета і церковного діяча України XVII сторіччя Лазаря Барановича, – зокрема тих, що були вміщені на сторінках його книги „Лютня Аполлона” (польське видання 1671 р.) Це стосується, наприклад, таких сентенцій як от: „О славная Русь (тобто Україна), свой курек нехай оберне на турок”, „Боже, наш Господару старий, поможи на татари. Дай, Боже, згоду межи козаками і гра нам, не битва, будет з татарами”. Інколи зміст цілого віршу Барановича невідомий автор передавав короткою сентенцією. Так, Баранович у вірші засуджує війну, пише про те, що коли один брат воює, іншого забирають у турецький полон. Невідомий автор цю мораль передав стисло: „Нехороше дома – брат єден в Турчех скачет, другий – в неволі плачет”. Дуже старе польське прислів’я, яке відноситься ще до часів боротьби з Тевтонським Орденом („Як світ святом, не буде німець полякові братом!”), у роки Визвольної війни українського народу середини XVII сторіччя (вже 1648 року) польська реакційна публіцистика переробила по-своєму: „Як світ святом, не буде русин полякові братом!” Баранович, який писав у 1671 році під час турецької загрози, закликав слов’ян до єдності і висловив це таким чином (що перейшло у збірник Дворецьких): „Лядская дурная мова: не будет, як свят святом, русин полякові братом”.

Невідомий автор збірника Дворецьких поділяв значною мірою погляди Барановича на суспільно-політичне життя. Саме тому тут знаходимо цікаві сентенції, дух яких співпадає з думками Барановича: „Бога треба просить... дай, Боже, жеби татарина здоптано, як блото”, „Земля то в правді нам обецаная слине християном, а нині – при турчині”, „Во славу Божию будеш воеват, над турчином будеш певне триумфоват”. Цікаво, що в одній із сентенцій є виразний натяк на Барановича, як на високий авторитет у розв’язанні складних питань суспільно-політичного життя: „Баранку Божий, которий глядит гріхи і справи, нехай татаров Русь воюєт і Ляхи”.

Однак певні симпатії Барановича до поляків не сприймалися невідомим автором збірника і тут його позиція збігається з позицією самого Василя Дворецького або Гетьмана Івана Самойловича: „Валечний і менжний русине! Не вадся з поляком! Ляхи взялісте звичай ледаякий, же зневажают козаки, а тож за тоє обернетеся всі у мужики”.

Ряду сентенцій притаманна гаряча проповідь миру, прокляття війні, яка несе нещастя людям: „Хай войни хтіви, бодай би не бил живи; „Хто войни прагнет, нехай през войну згинет”; „Межи Апостолами рек Христос: „Покой вам, народе давний рускій і славний, старайся о покой і волності барзій, ніж о злото”; „Як саранча ровно, орда летіт на наші отци і на наші діти. Єслі не ти Пане (Боже) в Україні покой учиниш, то не єден згине. Кров помсти волаєт, о тоє ся старайте пилно, крові болше юж не проливайте”.

У багатьох сентенціях, що природно для того часу, відчувається релігійна забарвленість. Православний автор сентенцій так, наприклад, писав про свободу і (кажучи сучасною мовою) права людини: „Отчизна наша мілая єсть нам вєлце солодкая, а волності єї єще солодшия. Волность, которая раз утрачена, не лацво зась биваєт позискана. У нас волность єсть свободноє пожитіє у віри. Віра єсть дар Божий, которая самому Богу маєт бить додержана, а одмінена бить не може”. Дуже часто переспівуються біблійні мотиви: „У бідах терпіти треба на світі конче, на тамтом світі би не терпіти вічно”; „С каждого краю ровно до раю”; „Гріх єсть смола, болото. Не берися за нєго, не прудко змиця таковоє змазання”; „Хорт на заяца, а чорт на чоловіка годит, а коли Бог з чоловіком, нічого єму не зашкодит”; „Що єсть тілу лазня, то єсть сповідь – душі”; „Свята святить потреба, хочеш лі до неба”; „Не келишками, а дзвонами свята звонят, людей у небо гонят”; „Гріх єсть трутизна, а хто в нем смакує, нехай відаєт певне, же єго гріх отрує”.

Дуже цікаві сентенції, в який відчувається демократизм автора (чи авторів), виразна віра в те, що всі люди перед Богом і смертю рівні: „Не помогут нам наші маєтності, гди Христос почне карати за наші злості”; „Урода, багатство, здоровє смерть з лихвою отбираєт, саме тілко навіки цнота не вмираєт”; „З потом робота, коли при ній цнота, без ключа в небо нам отворяєт ворота”.

Аналогічні мотиви розвивалися багатьма українськими культурницькими діячами козацької доби, наприклад, Іваном Величковським та Климентієм Зиновіївим. Так, в останнього знаходимо: „Цнота ліпшей, мовят, от злота”. У збірнику Дворецьких маємо: „Кохайтеся в цноті барзій, ніж в злоті. Цнота – робота вічная”; „Йосифова (мається на увазі біблійний Йосиф) цнота яснійшая єсть от злота. Гріх єсть болото, цнота – злото”. Важливим є засудження соціяльної нерівності: „Багатих молі шати їдять, а убогія в ринку нагіє сидять”; „Багатиї, гди в добрах опливаєте, злє, гди на убогих не памятаєтє”; „Бис не відать, якіє осяг годності, все тоє смерть отберет без вшелякой літості”. Останнє прислів’я витримано в характерному для літератури барокко стилі: зокрема звучить мотив плинності всього земного, філософські роздуми про сенс буття. Такі думки висловлювали Л. Баранович, І. Величковський, С. Величко, Г. Сковорода і навіть Великий Кобзар. Ця ідея розвивається у ряді прислів’їв збірника: „Гди сонце сходіт, в тот час десят родіт”; „Все ся умираєт, що на світі родіт”. Тут можна знайти і відповідник знаменитій латинській сентенції „Sic transit gloria mundi”: „Чоловічая слава, як вялая трава”. Цікаво, що точно така приказка побутує до сьогодні серед словаків.

Деякі прислів’я побудовані на тонкому гуморі і не випадково можна знайти паралелі їм у деяких народних віршах, фрашках, наприклад, у Величковського. Маємо на увазі прислів’я із збірника, котре звучить так: „Старость сама хоробою єст на світі, а тої хороби всі хочем міті”. Великий інтерес викликають прислів’я, в котрих висміюються людські вади: глупота, жадібність, розпуста, пияцтво, пиха та ін. Сатиричні та гумористичні твори на цю тему були дуже популярні в літературі слов’янських народів, у німецькій літературі, як от „Корабель дурнів” С. Брандта, тощо. Отже, подибуємо в збірнику: „Пиха на світі єдина панує, єден другому не рад уступає”; „Яко ся свічу гасять і палят, так уста людей ганят і хвалят”, „Не будь пьяницею, будеш на світі долго живим”; „Хочеш лі жолодка здорового, не наливай на звиз нічого хмільного до нєго”; „Зуби і губи єсть язику вали, за тими вали будет язик цалий. Вимикаєт ся єму не треба безпечнє, єслі хочет пожит на світі статечнє”; „Узду на коня і уділа дано, рядить розумом людем приказано”; „Без господара дом плачет, при господару зась скачет”.

Подібно як Зиновіїв у розділі „О злих жонах” та подібних до нього (всього коло 20) та ряд інших авторів XVII сторіччя, сентенції збірника Дворецьких полюбляють висміяти деякі реальні чи уявні вади жіноцтва: „Уголь за пазухою з огнем вдому, білая голова (тобто жінка) мужа, як солому, підпалити готова”; „Молчаливая жона єсть дар Божий, а крикливая – як свиня паршивая”. Після сентенції про гріх Еви, злочинність Даліли та ін., у збірнику Дворецьких записано: „Мудрая жона будуєт замки, а безумная роскопаєт своїми руками”. Знаходимо у збірнику навіть цікаву загадку на біблійні теми: „Хто народився, а не вмер? – Єнох. А хто вмер, а не родився? – Адам”.

Усе вищесказане стверджує зайвий раз міцні коріння української усної народної творчості, тісний зв’язок останньої з пам’ятками української літератури.

Юрій МИЦИК,

професор

 
повернутися