11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


НАД ЛЬВОВОМ – НІЧ
16.05.2005 11:31

 

НАД ЛЬВОВОМ – НІЧ

Останній візит до золотого міста Лева мене просто приголомшив і вразив. 8 травня 2005 року славний Львів відсвяткував своє 700-річчя. Звісно, шоу було так собі, пиво було класне, бо „львівське”, місто було неперевершено прикрашено. Відразу було видно, що оформлення було зроблено зі смаком і по-особливому. Саме в цьому і сковувався своєрідний львівський підхід до свята. У центрі, коло оперного театру цигани організували їзду у фаетонах та колясках минулих століть. Великими трикутними синьо-жовтими прапорами з „шаховими” візерунками було завішане майже все місто. На Ринковій площі чудово, майже до 5 метрів, розвісили двокольорові полотна. Висаджено в центральній частині міста купу прекрасних дрібних та великих квітів. Було організовано цікаві постанови на одній з центральних сцен коло оперного театру, де увечері виступали гурти „ВВ”, „Тартак”, та різні місцеві поп- і рок-гурти. Трохи далі, на майдані коло Міцкевича були організовані певні театралізовані мізансцени. А вже на околиці міста, в якому є своє Співоче Поле, відбулось святкування Дня Матері, де було запропоновано пісні нашого народу та просто танці.

Нібито все прекрасно. Весело й п’яно. Але чогось бракувало. І цей брак не забарився. Львів втратив свою цнотливість, незвичність та несхожість. А головне – Львів забув свою мову. Саме мову. Суржик просто різав слух. Москальські жарти просто валили з ніг. Більшість публіки була руськоязичною. Від львівської мови залишився хіба малесенький акцент. Львів’яни забули про себе. Ввечері напроти Львівської Опери в якійсь кав’ярні місцеві гастролери горлали пісні про „Владімірскій централ”, а трошки далі – щось „о любві”. Ближче до Старої Ратуші, коло пам’ятника Іванові Підкові, у затишній кнайпі публіка співала з перепою „Гуцулку Ксеню”. А на Ринковій площі, де пару століть тому стратили самого Івану Підкову, зібрався гурт молодих людей з гітарою, скрипкою, бубном і баяном та заспівав власно створені пісні рідною мовою. Саме ці пісні було приємно слухати, бо в них є сенс життя, любов до природи та кохання до коханих.

Чому ми так легко піддаємося впливу русифікації, впливу з Московії? Це питання не дає спокою. Чому ми копіюємо тупі жарти „Кривого дзеркала”, Задорнова – де ж наші жарти, де ж наша традиційна леґендарна кмітливість? Коли у парку культури імені Богдана Хмельницького я дивися на хореографію „Карпатські візерунки”, то здавалося, що Україна ще живе. Але „в народі” почуваєшся зовсім по-іншому. Коли потрапив до Сихова, на площу навпроти кінотеатру Довженка, й побачив ледь помітну виставку вишиванок, був здивований: крім туристів там майже нікого не було. Чому ми нехтуємо-гребуємо своєю культурою?

Вирішив туристів запитати: „Як вам наш Львів?” Марек Сікорський із Кракова, не задумуючись, відповів: „Цілий день проносився зі „смітником”: упаковками в наплічнику, але смітниць ніде в центрі міста так і не надибав. Кидати просто на хідник не хотів”. Довго родина Сікорських шукала в нашому Львові туалет. Двох громадських вбиралень у центрі міста явно замало. Невже важко встановити біотуалети? Чи ми ще не Европа? Чи нам не потрібна охайність?

Моя знайома Агнежка – колишня краків’янка, тепер варшав’янка, і вже відома журналістка – відповіла: „Вразило те, що ви не шануєте пам’ятники архітектури. Навіщо було будувати таку незграбну будову „Укрсоцбанку” за пам’ятником Адаму Міцкевичу? Адже не досить давно там стояв досить-таки ошатний будинок. Можна було б збудувати копію. Адже Варшава, Краків, Познань – усі від копійовані”. До нашої теми приєднався Ґейнріх, водій з Німеччини. В нього викликало здивування пересування власним авто по місту. А ще більше – в найближчі 1,5 км ніде не знайти паркінґу. „Чому міські чиновники не зроблять більше паркових стоянок?”

До речі, останнім часом наш славний Львів може залишити списки асоціяції ЮНЕСКО, бо вся стара історична частина міста майже розпродана підприємцям та бізнесменам. І руйнується-ремонтується всупереч законам про пам’ятники старовини. Дійсно – чому нехтуємо тим, що маємо? Львів втрачає своє обличчя, як і Київ, та інші старовинні міста України. Львів вражає своїм неґативом.

...Над містом нависла глупа ніч. Ближче за першу ночі місто та його мешканці стомились. Царина сну. На майдані перед Оперою залишись торгові самотні намети, пуста сцена, вимкнуте світло... В раз-по в раз об львівську бруківку своїми шинами шелестіли авта. Ніч. Друга ночі – вибив старий годинник на міській ратуші. За костелом на Ринковій площі серед пам’ятників та статуй, старих кам’яниць – нікого. Лише поодинокі перехожі. Я, вкотре підошвами своїх мешт обчухруючи тисячолітню львівську бруківку, наближався до стін чорної кам’яниці з білими химерами. В свої студентські роки я часто придивлявся в ці химери, але зрозуміти не зумів: хто то, чи що то? Двері чорні зачинені. Війти не довелося. Поряд – будова пізнішої доби. Під’їзд відкритий. На дорозі побачив слабке світло десь у глибині коридору. Я знаю цю будову. Я не пішов прямо по коридору: звернув уліво й піднявся сходами. Дивне раніше будували: й опалення тоді плянували зовсім не так. Бо у стінах, у коридорі, донині залишилися пічні вікна. Я піднявся поверхом вище. Тримаючись за перила, що вже ледве трималися, я зупинився. Слухаю. Мовчу.

Я думав, що то рипіння дощок під ногами від ваги мого тіла. Ні. Зовсім ні. То була музика століть. То був історії спів.

...Залишав Львів серед ночі. Місто прощалося зі мною ліхтарями, сірим передсвітнім небом. А місяць, ніби алмаз завис тихо і шепотів: „Вернись...”

Історія чи час – вернись...

VoVik.News

Львів-Січеслав

 
повернутися