11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


НАЦІОНАЛЬНА ШИЗОФРЕНІЯ ЧИ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОЗИР?
11.10.2004 12:50

 

Далебі, над нашим народом століттями тяжіє комплекс роздвоєння на Захід і Схід. Тема ця вже встигла стати банальною, і не варто було б підіймати її тут, але обставини суспільного і політичного життя останніх років просто примушують знову, в котрий уже раз, торкатися питання “двох Україн”. Що за обставини? Та хоч би от постійне наголошування офіціозних мас-медія про “соборну Україну”, “єдину Україну”. Вже й реклямні щити по вулицях волають про цю “єдність” та “соборність”, вже й по радіо (природно, “брехунцю”, а не модному FM) чути пісні з майже шаманським заклинанням у кращих традиціях культу вуду: “єдина Україна, єдина Україна, єдина Україна…”, ну і славнозвісний пропрезидентський політичний бльок має назву, яка всупереч народному псевдо-тлумаченню таки має на гадці саме ж “єдність”, а зовсім не їдло, як вважає пересічний ненажера-малорос.

Ну, то й що? – запита мене читач. – Що тут поганого, якщо наголошується на єдності та соборності?

Та поганого, бігме, нічого, але якась крутиться в мозку підступна думка за приводом старого прислів’я про те, що у кого болить, чи на кому горить шапка. Авжеж – навколо звучить камлання про “єдність” та “соборність”, а очі бачать дещо зовсім протилежне. То в Донецьку здійметься рейвах про “проклятих западенців, нашистів-хвашистів”, то з міста Лева донесеться писк про “незалежну Галичину в складі Єдиної Европи”, то на Закарпатті мріється про “повернення до матері-Угорщини”. Ну, а Крим і Севастополь – що то “гордость руськіх маряков”, ми вже десь чули. Щодо мудрагельного Києва, то той і сам мовчить – певно, плекає думки про автономний статус вільного міста, відкритої економічної зони. А то, бува зненацька, як вискочить якийсь інтелектуал, штибу росіянина з татарським прізвищем, що пише українською мовою в найкращому часопису модерної України “Сучасність” (в інших він українською не пише), та нумо пропонувати в найоригінальніший спосіб вирішити всі проблеми – взяти, та й поділити Україну! (Читачу, вам це ніякого літературного персонажа не нагадує?) Тоді, мовляв, на Заході швидко підуть реформи, а східняки побачать, як гарно стало жити західнякам, і знов, ридаючи та обливаючись соплями,  воз’єднаються з рідною ненькою.

Ну, і наостаннє, як я ще не притомив вас своїми прикладами, наведу ще. Один мій кореспондент-опонент, за національністю українець, утім називаючий себе “бывший украинец”, нещодавно висловився наступним чином: “Днепропетровск был и будет русским городом. А кто будет этому мешать, очень об этом пожалеют”. Тут справа не в тому що і як сказано – способи ведення дискусій “російськими патріотами на Украінє” давно всім відомі, нікого не вражають, і тим паче не обходять – а все в тій же проблемі розподілу загальнонаціональної ментальності. І ніяке зомбування на кшталт двадцятип’ятиразового повторення словосполучення “єдина Україна” тут не допомагає. Отже, “Захід є Захід, а Схід є Схід”? Наявна роздвоєність свідомості, цебто науково – шизофренія.

Отут самий час вхопитися за голову, посипати себе попелом, видерти пук рідкого старечого волосся і заволати, здригаючись від гнівного ридання: “Та що ж ми за народ такий!...”

А який ми народ? Саме такий, як і всі інші европейські та навіть не европейські народи. Чи є в світі якась більш-менш велика держава, де нема реґіональних протиріч між сходом і заходом, північчю та півднем, столицею і провінцією, тощо? В цьому сенсі Україна аж ніяк не виняток, а навпаки – зайве підтвердження загального правила. Більше того, в самісінькій “цивілізованій” Европі, на яку ми так любимо посилатися до речі й не до речі, є країни з набагато складнішою ситуацією – хоч би Німеччина, складена з різномастих, подекуди навіть різномовних шматочків, і складена, як відомо, “залізом і кров’ю”, через певні жертви та насильства. Саме те можна сказати і про Францію, і про Еспанію, а щодо Британії, тут, бігме, приклади у всіх на очах.

Україна в низці цих прикладів та анальогій посідає навіть вигідніше місце. Адже Західна та Східна Україна мають хоч і багато в чому відмінну, але спільну мову, історію, традиції, звичаї. Природно, існують певні ментальні розбіжності між східняком і західняком, проте вони не є аж настільки суттєвими, щоб заважати взаєморозумінню. Та й сама Україна як феномен новітньої історії – є феноменом, що ґрунтується на “соборницьких” мітах, ідеях, теоріях і практиках. Вилучіть хоч щось “західняцьке” з цього феномену – і він згниє. Вилучіть щось “східняцьке” – і він розвалиться.


 
повернутися