11-17.6.2012

МИ В СВІТІ
Наші Символи
Реґіональна Хроніка
Політика
Культура
Історія
Україна incognita
Мова/Язык
Кишенькова Книжка
Захід-Схід
Українські дослідження
Туризм
Жартуймося!
Українофобія
Усяке різне
Канадсько-
Український
Бібліотечний Центр



Анкета правильного харчування

Павлорадський Iсторико-краєзнавчий
сайт. Життя регiону

www.domivka.net
- Домівка - українська мережа



The UPA - Ukrainian Insurgent Army

Інститут Україніки

уkраїнсьkа елеkтронна бібліотеkа

ОУН-УПА: легенда спротиву


Тут спілкуються українською

Форум для патріотів України

Український Лікнеп

Український козацький портал

Офіційне видання прес-служби Київської Патріархії УПЦ Київського Патріархату

Kosiv Art

.: Хутір - Своє Село :. - українською до цілого Світу

Олег Тягнибок
ВО "Свобода"

Наше-Рідне

free counters


ПРЕЧУДОВА НЕДОЛУГІСТЬ: СОФІЙСЬКИЙ ПАРК
02.03.2005 14:06

 

ПРЕЧУДОВА НЕДОЛУГІСТЬ

Подорожуючи країнами та континентами, оглядаючи чисельні пам’ятки культури, що їх створив клопіткий труд людського генія, ми іноді навіть і не замислюємось над тим, заради чого був збудований той або інший архітектурний об’єкт. Цікаво, що здебільшого нас вражають і дивують побудови, які позбавлені в самій суті своїй якої-небудь доцільності. Так, переважна більшість рукотворних чудес є абсолютно не функціональними. Втім, на те вони й чудеса: вимагати від чуда функціональності, зазвичай, марно. Але все ж таки іноді шкода: шкода сил, часу, коштів, людської праці, що її витрачено на створення дивацьких іграшок, розміром з невеличке місто. „Ось до яких розмірів доходить людське марнославство – вправі вигукнути ми. Один з подібного роду апофеозів людської пихи розташований неподалік від нас, у Черкаській області – йдеться про загальновідомий Софійський парк.

Умань – один з тих містечок, про які так і кортить сказати, „не великий-не малий”. Хоча Умань і відома в історії України – передусім величезним побиттям, яке влаштували тут повстанці-гайдамаки 1768 року, і яке так яскраво описав Шевченко в однойменній поемі – але на цьому, далебі, вся її знаменитість і закінчується. Проте саме поблизу цього міста знаходиться істинний апофеоз садово-паркового мистецтва всіх часів і народів.

Ідея створити в такій провінційній глухомані дивний парк, що він наповнений шедеврами природи та рук людських, споріднена з ідеєю збудування єгипетських пірамід. Але якщо про мету створення пірамід ми можемо лише смутно здогадуватись, то із „Софіївкою” все більш-менш зрозуміле. Один з найбагатших людей свого часу, польський граф Фелікс Потоцький вирішив зробити подарунок своїй коханці, Софії Вітт. Подаруночок у розмірі 154,7 гектарів було покликано втішити нещасну грекиню, яка журилася в степах України за своєю сонячною Елладою. Ідеєю графа було створити Елладу в мініятюрі, й не просту, а – мітологічну. Із ґротами німф, островами дріяд і навіть зі своїм Стіксом (рікою мертвяків).

Теорія і практика створення парків на той час були в самому розквіті. Вісімнадцятий вік – доба Просвітництва – марив впорядкуванням природного хаосу силами розуму. Парк того часу – це не просто набір рослин: це свого роду картина і навіть книга, читати яку в змозі лише посвячений. На час будівництва „Софіївки”, 1796 рік, вже було створено Версаль і Петропалац. Марнославний граф прагнув затьмарити королівські розкоші. Впродовж сьома років щоденно 800 кріпаків-селян, закинувши всі інші справи, копали штучні ставки, вкладали дерен, сіяли траву різних ґатунків, встановлювали нібито античні статуї на доріжках. Для керівництва роботами було запрошено особливу людину, спеціяліста-архітектора Людвіґа Метцеля. Саме він контролював осадження екзотичних дерев ледве не з усього світу – з Індії, Китаю, Европи, Америки – на глухому заміському пустирю, що його обрав граф Потоцький для свого дітища.

Софійський парк вийшов напрочуд гарним. Здається, що місце для його створення обрано ідеальне: мальовнича ріка, вікові дерева, яруги й ручаї, нагромаджені кам’яні глиби. А насправді – все тут, за винятком річки Кам’янки – створено руками тих самих нікому не відомих мужиків-кріпаків. Саме вони, цілком безкоштовно, створили прекрасні (нібито античні) статуї, і чудові альтанки, і ажурні містики. Парк офіційно було подаровано грекині на день її іменин. Самовидці скупо свідчать, що вона „була в захваті”... Якщо замислитися над тим, скільки зусиль було витрачено заради примхи деякого поміщика та його коханки, стає обидно за рол людський. З іншого боку, графа й Софії Вітт давно вже немає серед живих, а парк „живий-здоровий”, і щороку радує своєю красою все нових і нових гостей.

Чим же чарує Софійський парк? Нумо, зробимо невеличку віртуальну прогулянку. Головний вхід у „Софіївку” прикрашають дві сторожеві башти, вінець яких запозичений з храму староримської богині домашнього вогнища й вогню Вести в італійському місті Тіволі. Від входу вглиб парку уводить тіниста алея, що її обсаджено віковими деревами, вздовж неї дзюрчить річка Кам’янка. За рогом відкривається павільйон Фльори – богині весни та квітів. Це надзвичайно гарна архітектурна споруда з білою колонадою у доричному стилі, крізь яку відкривається чарівний краєвид Нижнього ставку, Тераса Муз, Левкадська скеля з оглядовим майданчиком і фонтан під життєдайною назвою „Змія”. З пащі цієї змії б’є струмінь води на вишину 18 метрів, а сам фонтан – найвеличезніший  і найкрасивіший у „Софіївці” – є знаменитим через геніяльну простоту своєї конструкції: ніяких насосів – тиск води виникає завдяки перепаду висоти між Нижнім і Верхнім ставками. По Терпейській долині, повз Громовий ґрот і ґрот Венери, можна піднятися до Верхнього, або Великого, ставку, у центрі якого насипано штучний „острів кохання” з павільйоном. Тут відвідувачі дивуються „Амстердамському шлюзу”, а потім насолоджуються „цвяхом програми” – мандрівкою підземною рікою Стікс, що веде до Мертвого озера (одна година – 8 гривень). Уздовж алей парку, в тіні дерев встановлені скульптури нібито древніх філософів і грецьких богів. Стрункий красень Апольон милується ставком, Амур натягує тятиву свого лука. Видимо, він і вразив свого часу графа Потоцького коханням до Софії Вітт. До речі, парк не став графові до принади: він незабаром помер – невідомо через що, а прекрасна грекиня ще перед цим прикрим моментом поїхала – ні, не в Грецію, а в Париж. Парк перейшов до сина графа, Олександра, який не вмів цінувати здобуття предків: зв’язався із сумнівними особами, взяв активну участь в польському повстанні 1831 року, внаслідок чого був заарештований і засланий, а все його майно – в тому числі й „Софієвка” – перейшло до держскарбниці Російської імперії. Від 1836 по 1859 рік парк знаходився у підпорядкуванні Управлінню воєнних поселень і називався (неофіційно) „Царіцин сад”; для спорудження нових будівель сюди було запрошено академіка архітектури О. Штакеншнейдера.

1859 року парк перейшов до підпорядкування головному училищу садівництва, яке було переведено сюди з Одеси. Садівники влаштували в „Софіївці” так званий англійський парк. Досить складно пояснити мету цієї акції: ймовірно, як і все, що пов’язане з цим місцем, він був плодом ірраціонального натхнення розтратників державних коштів. Цікаво, що сьогодні в англійському парку росте біля ста різновидів дерев і кущів віком від 15 до 100 років. А назагал у „Софіївці” близько двох тисяч раритетних рослин – багато з них є унікальними.

Треба зауважити, що такий чудовий парк, як „Софіївка” навряд чи можна зустріти де-небудь ще. Він воістину прекрасний... можливо, саме цією своєю ірраціональною недолугістю. До речі, якщо ви після прочитання цієї статті вирішите відвідати це чудо світу (благо, їхати недалечко), вам буде небезкорисно знати, що вхід до парку платний: 2 гривні. Проте, якщо наслідувати приклад місцевих, які перемахують через паркан, гроші можна заощадити. Утім, якщо запитатися про дорогу прямо біля автовокзалу – то й лізти не доведеться: в огорожі купа проріх.

Але це все так, до слова.

Семен ШВАЧКА



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 
повернутися