Той факт, що колишня Русь змінила назву і сьогодні зветься Україною не є винятковим явищем у світі. Колишня Еллада і елліни звуться Грецією і греками. Колишня Галлія з галлами нині зветься Францією з французами, а колишня Франція (Франконія) нині зветься Баварією. Латвія століттями звалась Курляндією. Стародавня Римська держава (Romania) сьогодні зветься Італією, а її назву чомусь носить колишня Валахія (Румунія). Століттями світ знав Персію, але вже давно звик до іншої назви країни – Іран.

   Польські групи терористичні чинили акти безправ’я, мордів і грабежу на людності українській, котра мешкала на правому березі Сяну. Зокрема, 7 квітня 1945 року банди „Лиса” і „Волиняка” здійснили напади на село Савків, під час якого було застрелено 15 українців і пограбовано їхнє майно. Подібну акцію виконано на початку червня 1945 року на село Піскоровичі Ярославського повіту, де загинуло близько 300 українців. Така ж доля судилася і мешканцям Павлокоми. Польські автори не згадують про трагедію Завадки Морохівської, котру чимало дослідників порівнює з долею чеського села Лідіце, всіх мешканців якого гітлерівці знищили на знак помсти за вбивство шефа „протекторату Чехія-Моравія” Гайдріха.

   Воєнна поразка УНР і окупація України військовими силами московського большевизму не могли водночас спинити могутнього процесу відродження нації. Боротьба за державно-політичну, економічну й культурну самостійність і суверенність України продовжувалася в різних формах в пореволюційному часі й під совєтським окупаційним гнітом. Український культурний процес 1920-х років виявив тенденцію українського націоналізму. Державне відродження України і розвиток української культури стали предметом особливої уваги суспільства. „Національної незалежності вимагає залізна і нездоланна воля історичних законів”. „Порожнім брязкотом про інтернаціоналізм не прикриєш питання, що його висуває само суворе життя і вимагає негайного розв’язання”. „Українізація є результат нездоланної волі 30-мільйонної нації”, – так відповіло українське суспільство устами Миколи Хвильового на спроби втримати український культурний процес у рамках офіційної ідеології марксизму.

   Досі за 154 роки цією відзнакою нагородили чи не тисячу вояків. Власники цієї нагороди, за неписаною традицією, не вдягають інших бойових відзнак, бо Хрест Вікторії є доказом найвищої хоробрості і не потребує іншого підтвердження. При зустрічі з кавалерами ордена, анґлійські королі мусять вітатися і віддавати почесть першими. Один із цих кавалерів - українець Пилип Коновал.

   ...Ретельно вилущивши внутрішність гарбуза, щоб залишилася лише тонка оболонка, вирізали очі, носа й рота з рідкими зубами. Коли ж настигали сутінки, вправляли в утробу запалену свічку і йшли лякати (звідси й назва маски – лякало). Більшості, напевне, відомий крилатий вислів – дати гарбуза. Так кажуть, коли дівчина відмовила сватам. Нині важко простежити його етимологію, але найімовірніше це пов’язано з масками-лякалами, котрі в давніші часи були вельми поширеними в побутовому житті й відігравали так звану „відсторонюючу” функцію.

   У наш час, коли український кінематограф ледь-ледь розроджується раз на десятиріччя одним млявим кіновиробом, знятим коштом діяспори та придатним хіба для того, щоб чавити сльози від нездаро витрачених грошей, саме доречно буде нагадати, де та як починалося українське кіно – саме українське, бо наші вітчизняні кінематографісти були одними з перших у тодішній Російській імперії. Серед них чи не найчільніше місце посідає постать січеславця Данила Сахненка – кінооператора, засновника кінопідприємств, піонера українського кіна.

   Придністров'я це – споконвіку Українські землі ще від часів Київської Русі. На них 1917 року була проголошена влада Української Народної Республіки, а після її загибелі тут опинилися при владі більшовики. До 1924 року Придністровя входило до складу Одеського, Балтського і Тульчинського округів УССР, потім на цих землях створено Молдовську Автономію в складі УССР: то була автономія для молдован, де їх було лише 31%, натомість українців 49,65%.

   Писав про це й критик Бєлінський: “Говорят, будто есть правило, что слова, которыя в нынешнем малороссийском наречии выговариваются через і, должно нам писать через љ... Странное правило... Да какое же нам дело до того, как выговаривают или как не выговаривают малороссияне одинаковыя с нами слова? Почему же нам необходимо сообразовываться в нашем правописании с выговором только малороссиян?” Звичайно, Бєлінський не знав, що й увесь правопис завели їм ці “малороссияне”...

   Я стверджую з усією відповідальністю: комуністичного підпілля на Донбасі не було. Ми просто не могли б на нього не натрапити в своїй діяльності... За два роки німецької окупації ми на Донбасі взагалі не зустріли жодного прихильника Сталіна. Натомість були наші листівки і залишились документи ґестапо, які свідчили, що там активно діяло націоналістичне підпілля. І населення знало про нас – ми розкидали й розвішували листівки, ґестапо заарештовувало і знищувало наших вояків...

   Стаття молодого українця із Росії – короткий опис життя української громади міста Нижнєкамськ (Татарстан), зв’язки з матірною Україною. „Я не мислю свого життя без української школи. В ній я навчився говорити українською мовою, читати, писати, а оскільки ми часто виступаємо з концертними програмами, я досить вільно відчуваю себе на сцені. Я дуже вдячний нашій школі, яка відкрила для мене всю красу культури моїх пращурів”.