Сирени та мигалки поліційних машин. Натовп прислужників, охоронців, лакуз, блюдолизів. Чотири тисячі поліцаїв. Розкішні автівки. Перекриті дороги та вулиці. Хто це приїхав? Цар? Імператор? Фюрер? Ні – всього-навсього скромний пастир «віруючих» «православних».

   у вересні 2004 року на нових гривнях у Великих Київських князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого «несподівано» відросли бороди. Секрет такої несподіванки полягав у тому, що Національним банком тоді керував Сергій Тигіпко, колишній головний комсомолець, а за сумісництвом – керівник виборчого штабу Віктора Януковича. Арсеній Яценюк, нинішній претендент на посаду Президента держави, а тоді – шістка Тигіпка, навіть заявив, що «це зумовлено тим, що це є автентичний портрет, а кожна банкнота засвідчувалася спеціяльною комісією, тому ми досить зважено підходимо до зовнішнього вигляду кожної банкноти». Однак, якраз автентичні портрети Київських князів засвідчують, що борід вони не носили...

   Промова Голови Українського Державного Правління д-ра Ярослава Стецька про політичне, суспільне та історичне значення Акту Відновлення Української Державності 30 червня 1941 року. Присвячується до 64-річчя славетного Акту. "...Принесли синьо-жовті прапори на Україну в неможливо короткий строк. Ними не здивувалися, не запитували, чиї це прапори, навіть маленькі діти. Їх прийняли давно й прийняли не як гостей, а так, як приймають Бога: просто до серця, відразу, безоглядно й навіки...”

   Ситуація з прогресуючою русифікацією нині є парадоксальною, якщо не шокуючою. Академік Іван Дзюба в новому пострадянському виданні 1998 року книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» в передньому слові відзначає «Парадокс тривання і поглиблення русифікації в українському суспільстві, яке нарешті вибороло власну державу, нелегко пояснити раціонально». На жаль, це справді так. Хоча раціональне пояснення все ж, на мій погляд існує. Це повна відсутність в української влади не лише реальних програм у царині цього стратегічно важливого напрямку розвитку українського суспільства та держави, а й просто інтересу до нього.

   Для початку – усвідомити, що в Українства Української Держави – немає! Так само, як немає української нації в її державотворчому поступі. Це є міт, ілюзія, міраж... З цього постає напрям діяльності, визначений ще Дмитром Андрієвським на початку ХХ століття: розбудова Нації. І першим кроком на цьому шляху має бути об’єднання усіх українських державницьких сил. Не коаліції, не блоки політичних структур – а саме об’єднання Українства під гаслом: свій до свого по своє!

   Україна потребує єдності і культури, наша освіта і наука — якісного зростання, конкурентоздатності на глобальній арені, а університети — автономії. До цих завдань не може братися Дмитро Табачник, бо гуманітарна галузь не будується на ненависті і неправді. Не будьмо байдужими сьогодні, бо наші учні і студенти не вибачать нам цього завтра! Справжня педагогіка починається з власного прикладу, з відстоювання власної гідності. Закликаємо Вас висловитися публічно проти Дмитра Табачника — особи, неприйнятної на такій важливій та відповідальній посаді, як міністр освіти і науки України.

   П’ять років зірвалося у прірву. П’ять беззмістовних років облудної гризні пацючого кодла біля владного корита, подальшого — ще більшого — руйнування України, відступів на всіх ділянках, ухвалених законів, що їх ніхто й гадки не мав додержуватися, голосних обіцянок, що їх ніхто й не збирався виконувати, п’ять років абсурду — нісенітниці. Рівно через п’ять років, як гриміли «барабани революції», завіса опускається. На сцені жодного людського обличчя. Ті ж самі мармизи, проти яких виходили на площі тоді, у 2004-му, тільки без «месії». Месії закінчилися, вибирайте з того, що пропонується, годі, що на цій кухні готуються лише згнилі та протухлі страви.

   Сергій Олексійович Бабич розпочав підпільну боротьбу з московським ворогом двадцятилітнім. Уперше його арештували 13 квітня 1960 р. – за розповсюдження в Житомирі антикомуністичних листівок із закликами до робітників, щоб вони не просили, а вимагали забезпечення своїх прав. Був у листівці і заклик “геть комуністичну партію!” Вийшовши на волю 13 квітня 1963 р., Сергій уже знав, що не зійде із стежки боротьби з окупантами. Він мріяв створити озброєну групу допомоги політв’язням, які хочуть втікати з концтаборів. “Якщо моя воля опиниться під загрозою тих, хто зі зброєю, – казав він, – значить, і в мене теж повинна бути зброя, щоб захистити її”.

   Українські силові органи та спецслужби вже 18 років в розділеній різними мовами, релігіями, конфесіями, культурами та ідеологіями державі не допускають громадянської війни, реального сепаратизму та іредентизму, тероризму та етнічних чисток. Українська влада, якою б не була, завжди вміла домовитися і з донбаським шахтарями, і з кримськими татарами, і з львівськими націоналістами, і з етнічними росіянами, і переконала їх жити мирно в одній, єдиній державі з пануючою 18 років єдиною державною мовою. Випускаючи «пару» — мітинги, сутички та галас в газетах про мову, автономію чи церкву, різні народи, раси і конфесії все таки мирно живуть в єдиній українській державі. «Сильна і мудра» Російська Федерація зі своїм «порядком» пережила дві кровопролитні чеченські війни, сепаратизм ряду регіонів, зокрема Татарстану, громадянську війну, обстріл парламенту з танків, а сьогодні живе під диктатурою клану фсбешників, які повністю зіпсували міжнародний імідж своєї країни безглуздою грузинською війною. Україна не допустила н

   Сьогодні ми дійшли до такої межі руйнації своєї держави, за якою, власне, цієї держави може й не бути. Сьогодні кожен із нас має усвідомити свою власну персональну відповідальність за долю цієї країни, за долю своїх дітей, онуків і правнуків. Бо це з нашої мовчазної згоди знахабнілі бандюки та ними найняті демагоги, ділять нас на «східняків» і «західняків», на «бандерівців» і «слов'ян», на слов'ян «правильних» і слов'ян «неправильних». Це вони щохвилинно і щосекундно вбивають в наші мізки думку про те, що всі однакові і що всі бандити, що ми нічого не можемо і що наша хата з краю, що мафія безсмертна і що корупція непереможна. Це вони переконують нас у тому, що це правильно коли вони, бандюки, привласнили те, що їм ніколи не належало.