|
|
Усе розгубив був український народ на довгому й важкому своєму шляху до теперішнього становища: політичну самостійність і економічні достатки, своє право і освіту, свої закони і суд, свою школу та інтеліґенцію... ім’я навіть своє втратив у безупинній боротьбі за національну індивідуальність: зробився нацією без прізвища, нацією просто “людей”, ще гірше – нацією “дядьків”... І тільки один лишився йому, чудному цьому народові, скарб од далеких прадідів. Цей скарб єдиний – то рідна мова й рідне письменство, тією мовою писане: обоє – як вираз його духовної істоти, як символ його опрічності, як пам’ятка од минулого й надія на прийдущі, треба сподіватись – недалекі вже часи.
Сергій ЄФРЕМОВ
Практичні поради переходу на українську мову спілкування. Не соромтеся того, що ви спершу не зможете висловити українською усе, що хотіли б – це мине, мозок перебудується. На це потрібно близько року. Цей рік – випробування на щирість вашого бажання говорити українською. Пройдіть це випробування. Буде складно, але тримайтеся – знову повернутися до російської і стати таким, як усі, ви завжди зможете.
|
|
Українське середовище насправді створило психологічно комфортні умови для російської частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність рідній мові. За нинішніх умов навіть вихована в українській родині молодь, вступаючи в доросле життя, змушена піддаватися впливу російського інформаційного продукту – хоч у телерадіопросторі, хоч у друкованих ЗМІ, хоч на книжковому ринку й ринку освітніх послуг, не кажучи вже про інформаційно-комп’ютерні мережі й Інтернет...
|
|
Російська мова жителів України така ж самобутня, як і російська мова селян Вологодської області чи мешканців Вороніжа. Корінний мешканець Дніпропетровська, як і колишній селянин із Синельниківського району, який почав “касіть под гарадскова”, впевнені, що розмовляють на “чістом руськом язикє”. І обидва швидко й безпомилково вираховуються на московській чи петербурзькій землі тамошніми мешканцями: “А-а, хахли панаєхалі!”, що особливо образливо для “дніпропетровця”.
|
|
Своєрідне продовження позаторішньої статті "І в нас, і в них". Особливо цікаво для тих, хто бажає та ніяк не дочекається впровадження російської мови в якості чи то другої, чи то єдиної в Україні державної.
|
|
Мовчазні навчателі – це розділові знаки, загальноприйняті умовні позначки (крапка, крапка з комою, двокрапка, три крапки, тире, дужки, лапки, знак питання, знак оклику), які вживаються на письмі для членування тексту відповідно до синтаксичної будови, змісту та інтонації. Знаки пунктуаційної системи ще називаються пунктограмами. Звідки ж узялися розділові знаки на письмі?
|
|
Це так важливо, аби влада посилала суспільству зрозумілі сигнали. Десь на початку 1990-х з’явилась була навіть мода на добру українську мову. А потім прийшов 1994 рік, коли з дуже високих трибун пролунало, що „національна ідея не спрацювала” і що російській мові потрібний статус офіційної, фактично – другої державної... Наслідки не забарилися. Тепер нам кажуть: нехай собі російська й українська вільно змагаються-розвиваються. Але це єдино, що виставити на старт забігу тренованого спортсмена і в’язня Бухенвальду! Українська мова з її трагічної давньою та нещодавньою історією все ще потребує захисту з боку держави й суспільства.
|
|
Журналісти звернулися до тодішнього керівника Польщі, маршала Пілсудського: “В якій же спосіб вам вдалося так швидко навернути поляків до рідної мови?” – “В гуманний”, – відповів маршал. І пояснив шановним допитувачам, що тут маються на увазі гумові кийки, якими поліціянти частували в Польщі небажаючих переходити на польську.
|
|
...Вже давно нема тих перших редакторів наукових видань, що мусили дотримуватися розглянутих вище настанов під загрозою щонайменше звільнення з роботи. Вже самі настанови давно потрапили до спецхранів слідом за словниками та підручниками, заради «виправлення» яких їх видано. Проте вже кілька поколінь редакторів видавництв та журналів, зокрема наукових, перейняли від своїх попередників ці приписи як нові нормативи й сумлінно виправляють подані до друку тексти зі щирою впевненістю, що саме такою є правильна літературна мова.
|
|
Громадський Комітет Захисту Прав Людини звертається до Уряду України, Верховної Ради України, Ради Національної Безпеки i Оборони України та до усіх структур Ради Европи i ООН з причини вкрай небезпечної діяльності Харківської мерії в питаннях функціонування української мови. Уряд України зобов’язаний негайно відреаґувати на первіснообщинні способи керування громадою м. Харкова та ліквідувати масові факти знищення української мови в суспільстві. Враховуючи екстраординарність нашої держави вимагаємо від Верховної Ради України негайно прийняти Закон України “Закон захисту української мови в Україні”. Звертаємось до Ради Европи та ООН запровадити моніторинґ діяльності Харківської міської влади.
|
|
Сердючка афектовано, нарочито, задирливо дурна й навіжена. Як ґротескове зображення певного типу жінки (їх ще можна зустріти на базарах – від того вони так частенько й іменуються, “базарні баби”) вона варта оплесків, але як образ українця, чи то пак українки... Невже наші жінки настільки потворні, істеричні й тупі? Не вірю!
|
|
Я втомився від хамських принижень, я втомився слухати марення людей, що не здатні вивчити мову – другу в світі, яка на конкурсі мов, що відбувся 1934 року в Парижі, разом із перською посіла друге місце, пропустивши вперед тільки співучу італійську за мельодійністю. Я цим пишаюся!
|
| 1 2 3 |
 |