|
|
ОТАК І ВИ ПРОЧИТАЙТЕ,
ЩОБ НЕ СОННИМ СНИЛИСЬ
ВСІ НЕПРАВДИ, ЩОБ РОЗКРИЛИСЬ
ВИСОКІ МОГИЛИ
ПЕРЕД ВАШИМИ ОЧИМА,
ЩОБ ВИ РОЗПИТАЛИ
МУЧЕНИКІВ: КОГО, КОЛИ,
ЗА ЩО РОЗПИНАЛИ!
Тарас ШЕВЧЕНКО
У травні 1945 року гітлерівська Німеччина впала. Держави-переможці по-новому перекроїли світову мапу, кожна з них отримала, що бажала. Україна, що віддала на олтар перемоги більше 7 мільйонів своїх дітей, також отримала свою частку “переможного пирога”. Вона отримала третій за ХХ століття (і за всю історію) тотальний голод. Цей голод забрав, за приблизними підрахунками, тільки на Східній Україні життя більше 800 тисяч чоловік.
|
|
Cпочатку було Мотовилівське поле, де поховано історичний шанс України, нищений, починаючи з 1917 року, спільними зусиллями зовнішнього ворота та нібито своїх власних політиків, навряд чи вартих того, щоб у пантеоні пам’яти та шани перебувати навіть близько до Січових Стрільців, яких вони використали. Втім, останнє не є винятком як в Українській історії, так і в Українській сучасности.
За спинами січових “лицарів абсурду” до влади прийшли, як і 1917 року, політично неадекватні доктринери, що своєю неспроможністю до державотворення та божевільними соціальними експериментами, врешті кинули Україну під копита коней червоного апокаліпсису...
|
|
300 наших українських юнаків-добровольців, вчорашніх гімназистів і студентів, що пали смертю Героїв, закривши своїми грудьми золотоверхий Київ і всю Україну... Що рушило їх у крутянський сніг під кулі і багнети лютого безжального ворога, п’яного більшовицького бидла, що перлося з Півночі встановлювати свій „новий світ” на наших землях? Чи хто платив їм, чи хто примушував під острахом військового трибуналу? Ні, нічого такого не було. А що ж було?
А була – нестямна Любов до Рідної Землі, до нашої милої Неньки-України. І вони пішли в цей свій перший і останній бій, прекрасно розуміючи, що не повернуться назад, але для них назад дороги не існувало.
|
|
28 січня 1944 р. газета «Правда» повідомила про «черговий пленум ЦК ВКП(б), який розглянув пропозиції совнаркому СССР з розширення прав союзних республік у галузі оборони та зовнішньої політики». У той же день сесія верховної ради СССР на основі доповіді голови совнаркому та міністра зовнішніх справ В.Молотова ухвалила два закони: «Про створення воїнських формувань союзних республік» і «Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх відносин». Сама назва цих рішень звучить, як на вухо совєтської людини, страшенно ризиковано: крамольне вже само формулювання «створення воїнських формувань союзних республік», за висловлювання якого роком раніше та декілька роками пізніше можна було сміливо загриміти до концтабору «без права листування». Про ці рішення не згадали навіть під час «перебудови» 1980-х, коли в Україні розпочався національний підйом та виказувалися обережні спроби «просити в Центра» те, що він вже колись цілком реально давав, оскільки вся ця історія з ООН була на вісімдесяті твердо забу
|
|
Головним завданням зовнішньої політики Петра Дорошенка було продовження справи Богдана Хмельницького. Він був переконаний у конечності повної згоди і нерозривної єдності українського народу – Правобережної і Лівобережної України. На його думку, саме на цьому ґрунті треба було будувати Українську державу. „Цілість отчизни, з’єднання всіх українських земель, щоб в одній раді, а не розбитті Україна перебувала”. Кордонами Української Держави Петро Дорошенко уважав міста Перемишль і Ярослав, а також річку Віслу і Німан на заході, міста Сівськ і Путивль на північному сході.
|
|
Додаткові свідоцтва про Голодомори 1933 і 1947 років у центральній та південній Україні малюють жахливі картини цієї національної трагедії, інспірованої більшовицькою владою.
|
|
Сергій Єфремов „висловлювався про Яворницького непохвально, казав, що його праці... мають невелику наукову вартість”. Єфремов міг недолюблювати Яворницького, бо вони були людьми різного політичного темпераменту: палкий публіцист Сергій Єфремов був дуже заанґажований політично, через що не раз ув’язнювався. Натомість Яворницький, як ми знаємо, стояв осторонь політики, намагаючись служити „і нашим, і вашим”, що зрештою дозволило йому померти своєю смертю.
|
|
Наслідки підпільної роботи ОУН особливо проявились у концтаборах. Туди їхали ешелонами не зломлені духом військовополонені німці, японці чи інші завойовники, навіть наші повстанці початку 1940-х років, а повні сил і енергії молоді хлопці та досвідчені чоловіки, які були учасниками чи прибічниками руху опору, загартовані у труднощах і добре вишколені як ідеологічно, так і фізично – вони готові були продовжувати боротьбу і на теренах Архіпелагу ГУЛАГ.
|
|
Глухі були 1880-90 роки для українського слова в Росії. Саме діяв Валуєвський указ „нє било, нєт і бить нє может!” Трудно було щось видати, трудно було знайти шлях до читача, трудно було знайти і самого читача. Українське село, що за часів Гетьманщини було письменне, стало за російської окупації цілком неписьменним. Діти Ольги Косач були одні з перших, що з дитинства вчились українською мовою, читали українські книжки.
На Великій Україні видавати книжки було дуже важко, тому Ольга Косач посилала свої оповідання та вірші, а також і вірші Лесі Українки до галицьких журналів „Зоря” та „Дзвінок”. Там же друкувались Іван Нечуй-Левицький, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Орест Левицький та інші українські працівники пера.
|
|
Ні для кого не є секретом, що за часів чужоземного панування над Україною існувала фактична заборона згадувати про тих історичних діячів, які намагалися визволити Україну від нав’язаного московського панування. Єдине, що за тих часів дозволялося казати про них – що вони були “зрадники” та “ставленики” або “агенти”. При цьому питати, кого ж вони зрадили, якщо діяли на благо України, було справою небезпечною.
|
|
На прозорому тлі історії московська облуда виявляє свою істинну суть. Істину, яку сучасники бачили краще за нас. Згідно всіх тогочасних юридичних норм, при систематичних порушеннях московською стороною Березневих статей, Гетьман Іван Мазепа мав усі підстави визнати протекцію російського суверена недійсною. Обвинувачення у зраді – єресь "москальствуючих", єресь, на яку ми накладаємо національне прокляття!
|
| 1 2 3 4 5 6 |
 |